Недалеко від Братислави
Я одержав твого листа.
Спалахнули усі переправи
І немає уже моста.
У минуле, у наше, в раннє,
Де були тільки ти і я.
Чую — інше якесь кохання
Вже шепоче твоє ім’я-
Вийшла заміж. Втомилась чекати.
Скільки можна! Літа і літа!..
Ти солдат, тобі, може, вмирати,
А я, знаєш, іще молода.
Сині тіні бредуть із Дунаю,
Я виходжу назустріч їм.
Надвечір’я чуже обіймаю,
Надвечір’я зову своїм.
1945, Прага
Елегія про одержання листа про заміжжя коханої неподалік Братислави, де спалені мости минулого змушують воїна в чужому празькому надвечір'ї шукати нової опори.
Створено у травні 1945 року (Прага — Братислава). Кінець війни приніс багатьом бійцям гірке усвідомлення, що їхнє довоєнне кохання не витримало випробування часом.
Лист із виправданням («втомилась чекати... а я іще молода») стає для ліричного героя остаточним прощанням із минулим.
Чотиристопний амфібрахій із перехресним римуванням, плавний, напрочуд мелодійний, сповнений сутінкових кольорів.
Метафоричний ряд: спалахнули переправи, зруйновані мости в минуле, сині тіні з Дунаю.
Одержання листа біля Братислави метафорично прирівнюється до вибуху мостів: шлях у юнацьке «раннє», де були тільки двоє, відрізано назавжди.
Солдат не засуджує дівчину, розуміючи її людську втому від очікування невідомої долі («ти солдат, тобі, може, вмирати»), що підкреслює його зрілість і душевне благородство.
Прийняття чужого празького надвечір'я як свого символізує здатність серця відродитися на руїнах особистої драми й відкритися новому життю.
Теми: лист про зраду · спалені мости · Дунай і Братислава · Прага · прощення · душевна самотність