Танкіст
Олесь Гончар
Сніги! Не сніги, а ріллі,
Наорані смертю за мить.
І хлопець — одне вугілля —
Біля танка свого лежить.
Руку підняв до неба.
Крик занімів на вустах.
Бо жити б йому ще треба
В незайманих десь містах,
Ще б чути довкола себе
Той гомін прекрасних міст.
Бунтуючи, зняв до неба
Чорний кулак танкіст.
І руки його обгорілі
Не хочуть такого кінця!
І зуби аж сяють білі
На спаленій масці лиця!
Бо то ж недомріяна мрія,
То ж вірність його комусь —
Напис на танку біліє:
“Жди —
я вернусь!”.
1945, Секешфехерварф
Про вірш
Трагічна картина загибелі юного танкіста біля спаленої бойової машини під Секешфехерваром, де над обвугленим тілом біліє передсмертний напис вірності: «Жди — я вернусь!».
Історія
Поезію написано на початку 1945 року під Секешфехерваром (Угорщина), де відбувалися одні з найзапекліших зустрічних танкових боїв Другої світової війни.
Олесь Гончар на власні очі бачив сотні спалених машин і загиблих побратимів, чия нездійснена юність залишилася в чужій землі.
Форма
Тристопний амфібрахій із перехресним римуванням, що передає напружене сповільнене споглядання жахливої сцени на полі бою.
Різкий колірний контраст: чорне вугілля обгорілого тіла, зораний снарядами сніг і білий напис на броні.
Як читати
Метафора снігів як ріллі, «наораної смертю за мить», перетворює військовий бій на криваву протилежність хліборобської праці.
Піднята до неба рука мертвого танкіста постає німим протестом проти передчасної загибелі юного життя, що лише починало розквітати.
Біліючий напис крейдою на броні «Жди — я вернусь!» розкриває безсмертя людської любові та вірності, які перемагають навіть небуття спаленого танка.
Теми: танкіст · Секешфехервар · спалений танк · трагедія смерті · напис на броні · нездійснена любов