Запасні в’яжу підкови
До луки сідла.
В чужі гори нам дорога,
Ніби меч, лягла.
Рвуться коні. Камінь дзвонить.
Віддає луна.
В межигір’ях, у бескеттях
Гоготить війна.
Буреломи та потоки,
Та дзвінкі мости.
Крешуть іскри на всі боки
Чорні копити.
Не впадуть на камінь роси,
Бо ми вище хмар.
В мене кінь не буде босий —
Підкує мадяр.
А не знайдеться мадяра —
Підкуєм самі.
Гори день і ніч говорять,
А були німі.
1944, Трансільванія
Бадьорий і суворий вояцький марш трансільванськими кручами, де кінська підкова викрешує іскри на скелях, а німі віками гори сповнюються луною війни.
Створено восени 1944 року під час форсованого маршу через Трансільванські Альпи (Румунія) в напрямку угорського кордону.
Гончар, перебуваючи в мінометній роті, яка пересувалася на кінній тязі, детально фіксує похідний побут, де справність кінської підкови важила не менше за боєприпаси.
Чотиристопний хорей із чергуванням жіночих і чоловічих закінчень, швидкий, дзвінкий маршовий темп, що імітує цокіт копит по скелях.
Насиченість звуковими дієсловами та алітераціями («камінь дзвонить», «гоготить війна», «крешуть іскри»).
Гірська дорога, що лягла «ніби меч», символізує наступальний лицарський порив армії, яка піднялася «вище хмар» для виконання визвольної місії.
Образ підковування коней («підкує мадяр, а не знайдеться... підкуєм самі») підкреслює солдатську самовпевненість, практицизм і готовність самотужки долати будь-які перешкоди.
Трансформація простору — оживлення німих гір людським громом війни — поєднує романтичну екзотику Південних Карпат із реалізмом воєнного наступу.
Теми: Трансільванія · похідний марш · коні на війні · підкови й скелі · вояцька звитяга · Карпати