Твоє ім’я

Олесь Гончар

Іноземка! Слово це дике
Не по нутру мені.
Дам тобі ймення — інше, велике,
Мною відшукане в чорній війні.

Будеш із ним ти прийнята всюди,
Як рівня і як сестра.
Над Тисою, і над Прутом,
На берегах Дніпра.

Хто нас і чим розгородить,
Ким заборонена ти?
Суд? Окрім суду природи,
Я всі зневажаю суди.

Кордони? Які нам кордони?
Їх я не бачу ніде!
Все це лише забобони
Для темних, безсилих людей.

Бачив не раз ті стовпи смугасті,
Чув: з них сміялись бійці.
Тесляр Їх ставив! Як тин при хаті,
Як загороду вівці.

Зметено мною старе павутиння,
Я чистоти забажав.
Для сонячного проміння
Кордонів нема, немає держав.

І хоч би ти була марсіянка,
Я б тебе й там знайшов.
І ти, вікова полонянка,
Оцінила б мою любов.

Не плач, що саму покину
Тебе серед цих світлиць.
Лякає тебе павутина
Різних кордонів-границь.

Бачили ми їх немало,
Гадючих рябих стовпів,
На них матюки писали
І все, що боєць умів —

Зникають давні границі,
Немає для мене меж.
Ламаю вузькі бійниці
Старих, як повір’я, веж.

Руку дай же, кохана,
Білу руку твою.
Я, ніби квітку незнану,
Всю землю тобі даю.

Бо, йдучи від бою до бою,
Я відчував, як росту,
Здолав я ворожу зброю,
Здолав і свою сліпоту.

Мудрості криця навчила,
Всі забобони змела.
Пекла бурхливе горнило —
То школа для нас була.

Дай же руку, кохана.
Білу руку твою.
Я, ніби квітку незнану,
Всю землю тобі віддаю.

1945

Про вірш

Пристрасний філософський маніфест свободи почуттів, де герой відкидає тавро «іноземка», проголошуючи найвищим законом лише суд людської любові та природи.

Історія

Написаний у Будапешті восени 1945 року в один період із віршем «Іноземці». Офіційна радянська пропаганда насаджувала підозрілість до всього зарубіжного, вважаючи мешканців Європи потенційними ворогами.

Олесь Гончар виступив з антидогматичною, глибоко європейською за духом лірикою, відстоюючи універсальність людського серця над державними законами.

Форма

Вірш написано рубаним різностопним ямбом з перехресним римуванням. Віршовий ритм нагадує ораторську трибунну промову чи судове спростування фальшивих звинувачень.

Вжито експресивні риторичні запитання («Хто нас і чим розгородить? Ким заборонена ти?») та градацію просторових образів (Тиса, Прут, Дніпро).

Як читати

Слово «іноземка» поет називає диким і протиприродним: у жорстокому вогні війни він відшукав інше, величне ім'я любові, яке робить її рідною сестрою для кожного берега від Карпат до Дніпра.

Герой прямо заявляє: «Окрім суду природи, я всі зневажаю суди». Це зухвале для сталінської доби заперечення штучних кордонів як «забобонів для темних, безсилих і злих» демонструє вражаючий рівень внутрішньої свободи митця.

Теми: свобода почуттів · зневага до кордонів · суд природи · подолання ворожнечі · гуманістичний виклик

Усі поети