У муках, у битвах я, серцем вразливий,
Цілий усесвіт збагнув.
Тому ходжу по землі юродивим,
Клену-проклинаю війну.
Безглуздя її проклинаю велике,
Лють геростратів нового часу.
Утікши з полону, на зелені вічній
Я, босий апостол, телят пасу.
Годі! Втомивсь од кривавої праці!
Знову блакитним замилуюсь днем!
Декламую в степу Горація.
Читаю телятам: carpe diem*.
1943
Глибокий автобіографічний монолог юродивого апостола й поета, який після втечі з полону пасе телят у степу і протиставляє кривавому божевіллю війни вічну мудрість античного 'carpe diem'.
У 1942–1943 роках після щасливої втечі з нацистського концтабору в Харкові Олесь Гончар переховувався в степовому селі на Полтавщині, де найнявся пасти худобу, аби уникнути облав та повторного арешту.
Будучи студентом філологічного факультету Харківського університету, поет у сільській глушині рятував душу читанням римських класиків, поєднуючи архаїчний селянський побут із високою інтелектуальною рефлексією.
Ритмізований вільний вірш з елементами гекзаметричної урочистості, що поєднує сакральну лексику («апостол», «юродивий») з латинською крилатою фразою Горація.
Контрастна композиція, що рухається від прокляття війні до ідилічного споглядання блакиті степового полудня.
Маска «юродивого» дозволяє героєві говорити абсолютну правду про війну, тавруючи мілітаристських володарів як «геростратів нового часу», чиє честолюбство несе смерть цивілізації.
Образ босого апостола, який декламує Горація німим телятам, набуває високого філософського звучання: це акт збереження людяності та культури посеред здичавілого світу розрухи.
Формула «carpe diem» стає не закликом до легковажного гедонізму, а священним захистом кожної миті буття перед обличчям повсюдного знищення.
Теми: втеча з полону · античність і культура · прокляття війні · степ · людяність · carpe diem