Плюндруються твої сади,
Твоє чужинець поле крає.
Вже лицарів твоїх сліди
У полі вітер замітає.
Та все ж люблю тебе, ясна,
Як гнаний син нещасну матір.
Тобі по краплі, всю, до дна
Готовий кров свою віддати.
І не страшить мене Сибір,
І не страшать кайданів дзвони.
Велика Україно, вір:
За тебе встануть ще мільйони.
І лицемір’я упаде,
І славословіє погине.
Розправить крила молоде
Безсмертне плем’я України!
1941, Харків
Зворушлива патріотична клятва воїна-добровольця, який присягає на вірність сплюндрованій рідній землі в найтемніші дні ворожої навали.
Поезія створена під враженням від трагедії окупації нацистами всієї території України, коли доля нації та самого її буття висіла на волосині.
Для молодого Гончара Україна постає не як абстрактна географічна одиниця, а як найдорожча мати, що зазнала страшного насильства від чужинців.
Чотиристопний ямб із чергуванням жіночих і чоловічих рим; піднесена елегійна тональність поєднується з непохитним громадянським звучанням.
Рядки «Плюндруються твої сади, / Твоє чужинець поле крає» відтворюють безмежний біль солдата, який бачить понівечену окупантами Батьківщину.
Порівняння «люблю тебе, ясна, як гнаний син нещасну матір» сягає шевченківської глибини синівської самопожертви: боєць ладен віддати все життя заради визволення рідного краю.
Теми: любов до України · синівська вірність · сплюндрована земля · патріотична сповідь · шевченківська традиція