Як прийду я з війни додому,
А ти віддана будеш другому,
Не схилюся я перед тобою,
Обіймуся з своєю журбою,
Та вийду яв поле широке,
Розкажу йому горе глибоке,
Піснями гіркими заллюся,
Додому прийду —
засміюся!
Щоб не знав аніхто мої болі,
Я та вітер у чистому полі!
1944, Ближешти
(Румунія)
Сповнена народнопісенного болю балада про повернення додому до відданої іншому коханої, де солдат ховає сльози в чистому полі, щоб ніхто не бачив його муки.
Написаний у 1944 році в Румунії (Ближешти) під впливом частих солдатських драм, коли з дому надходили звістки про одруження наречених з іншими.
Поет інтерпретує типовий фольклорний сюжет через призму козацької пісенної традиції приховування власної муки за маскою усмішки.
Хореїчно-коломийковий народний розмір із суміжним і перехресним римуванням, виразна інтонація речитативу-голосіння.
Фольклорний паралелізм: діалог із широким полем і вітром як єдиними свідками невимовного сердечного горя.
Відмова від докорів і з'ясування стосунків («не схилюся... обіймуся з своєю журбою») свідчить про високу моральну стриманість і шляхетність воїна.
Поле стає сповідальним простором, де можна змити гіркоту зрадженого почуття без свідків, повернувшись до людей незламним і з усмішкою.
Образ вітру як єдиного повірника солдатського болю підкреслює глибоку самотність фронтовика, чиє особисте щастя принесене в жертву чужому життю.
Теми: зрада в коханні · фольклорні мотиви · гордий біль · чисте поле · повернення з війни · самотність