Данину юності віддам
І більш писать не буду.
Тебе, розхристаний мій ямб,
Як дівчину, забуду.
У тих полях, де я співав,
Женці хліба посіють.
Дівчата ті, яких кохав,
Дітьми розбагатіють.
Гріхи, замолені давно,
Під старість не згадають.
Як біле молоде вино,
Я також переграю.
Лише сновиддя золоте
Іноді наснується
Про давнє і дзвінке!
Про те,
Що плаче і сміється —
Коли у відблисках вночі,
Крізь сполохи, крізь громи,
З трофейним ямбом на плечі
Ішов я в невідоме.
1945, Мор
Прощання молодого поета зі своїм 'розхристаним трофейним ямбом' та фронтовою лірикою напередодні переходу до мирного хліборобського буття й великої прози.
Написано в угорському місті Мор на початку 1945 року. Наближення перемоги змушувало Гончара замислюватися про майбутнє покликання.
Вірш провіщає народження Гончара-прозаїка: поет відчуває, що його окопний поетичний досвід вичерпується і незабаром має трансформуватися у великі епічні форми.
Чотиристопний ямб, який сам є темою вірша (авторефлексивна поезія про віршовий розмір як метафору юності).
Тонке поєднання елегійної світлої печалі з життєствердними образами женців, зерна та перегралого вина.
Ямб постає живою істотою — юною дівчиною або бойовим побратимом з «трофейним» блокнотом на плечі, що пройшов крізь нічні сполохи та громи.
Метафора вина, що переграє («Як біле молоде вино, / Я також переграю»), позначає психологічне дорослішання митця, очищення від юнацького максималізму.
Образи женців, які засіють хлібом місця колишніх боїв, та дівчат, багатих дітьми, утверджують вічний природний колообіг мирної праці й продовження роду.
Теми: поетичне покликання · прощання з юністю · ямб · переграле вино · мирні жнива · майбутнє відродження