Землячка
Олесь Гончар
В країні скелястій,
країні убогій,
У горах високих,
найближче до Бога,
Де жити не хочуть і сірі тумани,
Де тільки гуляють
вітри та бурани,
Та, гір цих самотніх
самотня цариця,
У небі ясному кружляє орлиця, —
Сьогодні, як видиво
рідних степів,
Тебе я на скелі зустрів.
Косинка біленька,
з пакетами сумка,
Подряпані руки в засохлій крові.
Втомившись, присіла,
сухар собі хрумка,
Як білка горіхи свої лісові.
Дивлюся на тебе, а бачу Украйну,
Сміюся до тебе, а плачу в душі.
Усі мої втрати, і болі, і тайни
Ти в сумці принесла
в ці гори чужі.
1944, Трансільванія
Про вірш
Зворушлива зустріч на трансільванській скелі з українською дівчиною-санітаркою — втіленням образу України в чужих горах, яка принесла в медичній сумці всі рідні болі й надії.
Історія
Створено 1944 року в скелях Румунії. Постать фронтової медсестри, яка рятувала поранених під кулями, для Гончара була святинею.
Цей образ згодом переріс у безсмертну постать Шури Ясногорської в його знаменитому романі-трилогії «Прапороносці».
Форма
Розлогий чотиристопний анапест із плавним переходом до ямбічних рядків, що створює піднесену тональність гімну-споглядання.
Контраст між грандіозністю дикої природи («де тільки гуляють вітри та бурани») і беззахисною буденністю дівчини, що хрумкає сухар.
Як читати
Біла косинка та подряпані закривавлені руки медсестри постають як сакральні ознаки жертовного служіння життю серед царства смерті й кам'яного безпліддя.
Землячка сприймається як живе видиво рідної землі: дивлячись на неї, солдат бачить усю Україну, відчуваючи парадоксальне поєднання зовнішньої усмішки та внутрішніх сліз.
Сумка з пакетами стає символічним вмістилищем усіх спільних втрат, болів і таємниць покоління, перенесених крізь вогонь у чужі світи.
Теми: землячка · санітарка · Шура Ясногорська · Трансільванія · любов до України · жертовність жінок