Весняними ясними вітрами
Наші перші овіяно драми,
Наші перші щасливі незгоди,
Наші чисті закохані гніви.
Які в них були насолоди,
Які у них чулися співи!
Пронеслося, як сонячні зливи,
На ниві чужій упало.
І прийшов хтось інший, щасливий,
У серпі його сонце сіяло,
1945, Мор
(Угорщина)
Елегія про згасле перше юнацьке кохання, чиї чисті драми розвіялися весняними вітрами, а врожай дістався іншому щасливому женцеві із сяючим серпом.
Вірш написано на початку 1945 року в місті Мор (Угорщина), де спостереження за весняним пробудженням природи загострювало рефлексії про втрачені можливості особистого щастя.
Гончар переосмислює юнацьку романтику як минущий спалах, що збагатив душу, але поступився місцем реаліям дорослого життя.
Різностопний амфібрахій із перехресним та кільцевим римуванням, мелодійний, наспівний, сповнений світлої ретроспекції.
Алегоричний образ женця з серпом, запозичений з українського хліборобського міфу.
Юнацькі суперечки й розлуки («наші перші щасливі незгоди, наші чисті закохані гніви») постають не як трагедія, а як благословенні насолоди першого душевного розквіту.
Метафора сонячної зливи, що випала на чужу ниву, де інший жнець збирає дозріле колосся, передає мудре, незаздрісне прийняття чужого щастя.
Сяйво сонця в серпі суперника позбавлене гіркоти ревнощів: це світлий гімн плодючості життя, яке невпинно продовжується попри воєнні руїни.
Теми: перше кохання · жнець і серп · світла елегія · прийняття долі · весняні вітри · Угорщина