Злата улічка
Олесь Гончар
Камінь розігрітий аж пашить.
Втомлений, замислений іду.
Повнить сонце Улічку Злату,
Сонцю тут подобається жить.
Втомлений, замислений іду.
Прага, Праго, мій слов’янський град!
Через смерть, і горе, і біду
Я пробивсь до тебе з-за Карпат,
Мужність вніс на Улічку Злату.
Втомлений, замислений іду.
Біла чешка вийшла на балкон,
А мені перед очима — Грон,
Кров’ю писані в снігах сліди
Тих, що йшли… А не дійшли сюди.
Не забудь їх, вуличко злата!
Мирний чех бруківку заміта —
В небі ясно, ані туч, ні хмар.
Біла, як та вишенька в саду,
Чешка усміхається: наздар**
Втомлений, замислений іду.
Не забудь їх, вуличко злата —
Не забудь їх, чешко молода!
1945, Прага
Про вірш
Світлий і водночас скорботний тріумф визволення Праги, де поет іде сонячною Златою улічкою, несучи крізь усмішки чехів пам'ять про полеглих на річці Грон побратимів.
Історія
Датовано травнем 1945 року (Прага). Олесь Гончар брав участь у завершальному Празькому наступі, вступаючи у звільнену столицю Чехословаччини.
Злата уличка у Празькому Граді, залита весняним сонцем, вразила письменника своїм казковим спокоєм, який виразно контрастував із недавніми страшними боями на річці Грон.
Форма
Чотиристопний ямб із гнучкими цезурами та рефреном «Втомлений, замислений іду», що задає повільну, медитативну ходу пішого воїна.
Контраст мирних ідилічних картин (чех підмітає бруківку, усміхнена чешка вітає словом «наздар») із закривавленими снігами переправи на річці Грон.
Як читати
Рефрен підкреслює психологічний стан переможця: це не бундючна радість, а глибока задумлива втома людини, яка бачила забагато смертей.
Пам'ять про тих, хто йшов сюди крізь Карпати, але навіки залишився на берегах словацького Грону, виступає священним моральним заповітом для звільненої Європи: «Не забудь їх, вуличко злата!».
Твір утверджує слов'янську єдність і благородну місію визволителя, який приніс мужність і захист у стародавній град Прагу.
Теми: Прага · Злата улічка · визволення Європи · пам'ять про річку Грон · втома переможця · мирне відродження