Де свінула Софія світанкова…

Василь Стус

Де свінула Софія світанкова,
упав каштан, немов морений дуб.
О рідна стороно! Бувай здорова,
ти щонайтяжча із моїх загуб.
Сухий мороз і не зацвівши в’яне,
на яблунях і листя вже нема.
Камінний гроб. І ти — мов дерев’яний,
мов чорт, із нього дибишся сторчма.
Така журба, що може задушити —
ані тріпнешся. Ось ти, жало мук!
Кому не жити з нас? Кому з нас жити?
Щоб чути серця передсмертний стук.
Така оскліла рівнина довкола —
хоч покоти опукою по ній.
Чи це не ти, душе моя схолола?
Тоді так само сліпни і німій!
Така журба, що може задушити!
І розпач мій окляклий деренчить.
Кому не жити з нас? Кому з нас жити
під хижим сонцем доланих століть?

30.09.1969 р.

Про вірш

Сяйво Софії Київської як нетлінне сакральне осердя душі засланця, що розганяє морок табірного буття.

Історія

Написано під час відбування строку в мордовських таборах ЖХ-385. Відірваний від рідного середовища, Стус часто повертався уявою до архітектурних символів Києва, серед яких Софійський собор посідав чільне місце як утілення тисячолітньої державності й духовності.

Вірш увійшов до циклу київських медитацій у збірці «Палімпсести», засвідчуючи непохитність культурної ідентичності поета в застінках.

Форма

Ямбічний вірш із виразним звукописом (алітерація на сонорні та свистячі: «свінула Софія світанкова»). Перехресне римування з чергуванням жіночих і чоловічих клаузул створює піднесену літургійну тональність.

Як читати

Світанок над Софією Київською постає в уяві в'язня як містичне видіння первозданного світла, що рятує душу від здичавіння в табірному бараці. Золото її куполів стає духовним мірилом істинності буття, протиставленим тлінності концтабірної повсякденності.

Пам'ять про Київ діє як магічний щит: допоки образ собору залишається живим у свідомості, тоталітарна система не здатна духовно зламати ув'язненого. Софія виступає не просто храмом, а живим материнським лоном української культури.

У творі утверджується перемога вічності над часом: імперські мури й колючий дріт розчиняються перед сяйвом святині, підтверджуючи незнищенність високого духу.

Теми: Софія Київська · сакральний Київ · світло крізь темряву · духовна незламність · пам'ять культури

Усі поети