Господи, гніву пречистого
благаю — не май за зле.
Де не стоятиму — вистою.
Спасибі за те, що мале
людське життя, хоч надією
довжу його в віки.
Вірою тугу розвіюю,
щоб був я завжди такий,
яким мене мати родила
і благословила в світи.
І добре, що не зуміла
мене од біди вберегти.
Молитва незламності духу: прохання дати віри, щоб вистояти в табірній неволі й зберегти людину в собі попри всі тортури.
Вірш народився в камері слідчого ізолятора КДБ на Володимирській у Києві після арешту в січні 1972 року.
Перебуваючи у повній ізоляції від світу й під тиском слідчих, Стус звернувся до Бога не з проханням про помилування чи порятунок від тюрми, а з молитвою про духовну твердість.
Цей вірш став ключовим духовним опертям поета в усі роки мордовських і колимських таборів.
Класична форма християнської молитви, поєднана з напруженим екзистенційним ритмом модерністського вірша.
Кожен рядок звучить як твердий удар серця, що обирає важкий шлях випробувань замість легкої зради.
Стус просить: «Дай мені вистояти, не впасти, не зрадити самого себе».
Фізична неволя втрачає силу над людиною, якщо її дух залишається вільним: страждання стають горнилом, у якому виплавляється справжнє золото характеру.
Цей вірш — духовний посібник для кожного, хто проходить крізь темні часи випробувань і тиску обставин.
Теми: господи гніву пречистого · молитва про стійкість · духовна незламність · іспит сумління · перемога над страхом