На Колимі запахло чебрецем…
Василь Стус
На Колимі запахло чебрецем
і руто-м’ятою, і кропивою.
Кохана сестро, дякую! З любов’ю
паду в про тебе спогади лицем.
А й спогади: сліпна коротка мить,
і ти в сльозах — обранена об мужа.
Квадратний отвір вахти, і байдужа
сторожа. І дрібненький син кричить:
“Татусю, до побачення!” А ми
вдивляємося в те, що не екрані
яви чи снива. О мої кохані
розлучні лада, як вас світ гнітить
об вас обпертий. Від рамена — крик,
високий зойк — у дві гінкі долоні,
неначе рури, мов многоколонні
голосники атлантових музик.
Про вірш
Пронзливий спогад про рідні степові трави на Колимі, що пробуджує болісну згадку про останнє тюремне побачення із сім'єю.
Історія
Написано під час колимського заслання після отримання посилки або листа від рідних (сестри Марії), куди було вкладено гілочки висушених українських трав — чебрецю, рути-м'яти та кропиви.
Ольфакторний образ степу миттєво воскресив у пам'яті поета драматичний епізод табірного побачення через заґратоване віконце вахти, коли він бачив заплакану дружину і малого сина.
Форма
П'ятистопний ямб із перехресним римуванням. Побудований як схвильоване послання-подяка, що переростає у трагічний експресіоністичний реквієм із потужними звуковими метафорами.
Як читати
Запах степового чебрецю на засніженій Колимі стає чуттєвим порталом у минуле, в якому поет з любов'ю падає обличчям у спогади. Рідна природа повертає засланцю відчуття нерозривного зв'язку з рідним ґрунтом.
Проте спогад вибухає нестерпним болем: перед очима постає квадратний отвір табірної вахти, байдужі охоронці та малий Дмитрик, який кричить у розпачі: «Татусю, до побачення!». Ця деталь оголює страшну ціну дисидентського вибору, яку сплачують невинні діти.
Жіночі руки, піднесені до обличчя в німому крику, метафоризуються у дві «рури» або «голосники атлантових музик». Страждання родини виростає до масштабів античної трагедії, де людський зойк тримає на собі небосхил.
Теми: запах чебрецю · посилка з України · розлука з сином · табірне побачення · крик розлуки