На колимськім морозі калина
зацвітає рудими слізьми.
Неосяжна осонцена днина,
і собором дзвінким Україна
написалась на мурах тюрми.
Безгоміння, безлюддя довкола,
тільки сонце і простір, і сніг.
І котилося куль-покотьолом
моє серце в ведмежий барліг.
І зголілі модрини кричали,
тонко олень писався в імлі,
і зійшлися кінці і начала
на оцій чужинецькій землі.
Шедевр колимської лірики, де образ замерзлої червоної калини переростає у величне видіння соборної України на тюремних мурах.
Створено під час відбування заслання в селищі імені Матросова Магаданської області (Колима). Поет працював на золотодобувній шахті за екстремальних морозів, що сягали мінус п'ятдесяти градусів.
Твір увійшов до збірки «Палімпсести», зафіксувавши дивовижне поетичне перетворення безплідного північного пейзажу на простір національної сакральності.
Тристопний анапест із витонченим перехресним і кільцевим римуванням. Прозора мелодика вірша насичена дзвінким звукописом (асонанси «о», «і», «а»), що імітує кришталевий дзвін замерзлого колимського повітря.
Калина, що цвіте на лютому морозі «рудими слізьми», постає разючим символом закривавленої, але нескореної України в сибірському вигнанні. Її яскраві ягоди на тлі сліпучого снігу символізують невмирущу життєву силу рідної культури серед мерзлоти.
Кульмінацією стає містичне видіння: «собором дзвінким Україна написалась на мурах тюрми». Духовна велич Батьківщини долає тисячі кілометрів концтабірного простору, перетворюючи сірі тюремні стіни на іконостас незламного духу.
У фіналі образ тонкого оленя в імлі та зголілих модрин зливається з філософським прозрінням: на цій чужинецькій землі зійшлися «кінці і начала» людської долі, відкриваючи абсолютну повноту буття крізь страждання.
Теми: колимський мороз · калина в снігу · соборна Україна · візія Батьківщини · кінці і начала