Ось вам сонце, сказав…
Василь Стус
Ось вам сонце, сказав чоловiк з кокардою на кашкетi
I витягнув п’ятака, схожого на сонечко.
А це вам дорога, вiн зробив кiлька ступнiв праворуч,
носаком позначивши її межу.
Щоб вам було радiсно —
вмикайте магнiтофони, транзистори,
берiть до рук iграшковi калатала,
бемкайте, хоч би й по головi.
Щоб не хотiлося їсти й пити —
слухайте лекцiї, дивiться популярнi кiнофiльми,
як ви житимете щасливо,
коли доправитесь небесного царства.
А щоб не капав за шию дощ,
пам’ятайте,
що будь-яка злива
колись-то кiнчається,
навiть потоп.
Буде холодно — спiвайте оцих пiсень,
при цьому вiн подав жмутик
проштемпельованих текстiв
(дозволено цензурою
для колективного спiву
двом, трьом i бiльше спiвакам).
Коли вам захочеться вiдпочити —
розучуйте цiкаву гру про вiйну,
уявiть, що опали вас вороги
i хочуть позбавити щасливого iснування.
Словом стрiляйте, кидайтеся на амбразури,
падайте пiд танки,
тiльки не розбiгайтесь, докинув вiн.
— Благодiйнику наш,
кому хочеться тiкати з раю,
загукали ми в одне горло,
вдивляючись в очi пiд кокардою,
схожi на двi крапельки ртутi.
Про вірш
Блискуча сатирична антиутопія про 'радянський рай': роздача мідних п'ятаків замість сонця, цензурованих пісень і наказ падати під танки з радісним ревом.
Історія
Один із найвідоміших текстів збірки 'Веселий цвинтар' (1970), написаний у Києві як відповідь на агресивну мілітаризацію радянського суспільства та культ 'великої перемоги'.
Стус висміює повсюдні транзистори, ідеологічні лекції, кінофільми та суворий контроль репертуару для 'колективного співу' двома й більше громадянами.
Поет знімає маску з радянського 'благодійника', показуючи, що соціалістичний рай є звичайною мілітарною казармою з наглядачем у кашкеті з кокардою.
Форма
Розгорнута верліброва поезія в прозі у формі діалогу-інструкції чиновника в кашкеті та колективного безмовного хору 'щасливих громадян'.
Убивчий сарказм, іронія, гротескна девальвація солярних символів (сонце замінюється на радянський п'ятак) та пародіювання цензурних штампів.
Як читати
Образ чоловіка з кокардою, чиї очі схожі на дві крапельки ртуті, втілює холодну, нелюдську сутність каральних органів держбезпеки, що диктують норми буття.
Заміна реального тепла й правди на замінники (п'ятак, магнітофони, лекції про загробне щастя) показує технологію фабрикації радянської штучної реальності.
Заклик благодєтєля кидатися під танки та на амбразури заради 'щасливого існування' демаскує суть режиму, для якого людина — лише дешеве гарматне м'ясо в імперській грі.
Теми: людина з кокардою · сатира на радянський рай · цензуровані пісні · гарматне м'ясо · антиутопія