Ярiй, душе. Ярiй, а не ридай.
У бiлiй стужi сонце України.
А ти шукай — червону тiнь калини
на чорних водах — тiнь її шукай,
де жменька нас. Малесенька шопта
лише для молитов i сподiвання.
Усiм нам смерть судилася зарання,
бо калинова кров — така ж крута,
вона така ж терпка, як в наших жилах.
У сивiй завiрюсi голосiнь
цi грона болю, що падуть в глибiнь,
безсмертною бiдою окошились.
Трагічний і величний реквієм пам'яті Алли Горської: гімн лютій незламності, солідарності 'малесенької щопти' дисидентів і жертовній калиновій крові.
Вірш присвячений видатній художниці-шістдесятниці Аллі Горській, яку 28 листопада 1970 року було підступно вбито у Василькові за прямою участю або організацією КДБ.
Стус приїхав на похорон Алли Горської на Берковецькому цвинтарі в Києві, де виголосив полум'яну промову над могилою, фактично підписавши собі смертний вирок в очах чекістів.
Цей текст став священним маніфестом українського правозахисного руху та одним із найсильніших творів громадянської скорботи в українській літературі ХХ століття.
Чотиристопний ямб із перехресним римуванням високої напруги, де кожне слово карбується, мов на гранітній надгробній плиті.
Насичений потужним звукописом, внутрішніми римами, кольоровим контрастом білого снігу, чорних вод і червоної калини.
Наказ душі 'Ярій, душе. Ярій, а не ридай' стає головним заповітом поета: скорбота за загиблим побратимом не повинна перетворюватися на слабкість, вона має гартуватися у священний праведний гнів.
Образ 'жменьки нас, малесенької щопти лише для молитов і сподівання' геніально окреслює трагічну самотність і водночас моральну велич жменьки українських дисидентів, які протистояли колосу імперії.
Калинова кров на чорних водах символізує безсмертний національний архетип жертви: смерть Алли Горської та її побратимів не марна, вона проростає вічним зерном непокори.
Теми: Алла Горська · ярій, душе · малесенька щопта · жертовна кров · незламність шістдесятників · пам'ять і помста