Посадити деревце…
Василь Стус
Посадити деревце —
залишити про себе найкращу пам’ять.
I вони стали насаджувати вздовж колючого дроту
квiти, кущi, дерева.
Дикий виноград обснував гострi шпичаки,
розвiсив лапате листя
i навiть попускав синюватi грона,
повився повiй,
трублячи в поблiдлi сурми нiжностi.
Коло горожi порозпускались такi пiвники,
пiвонii, жоржини,
що заберуть очi i не повернуть.
Начальство, перевiряючи, як вони виконують
взятi соцзобов’язання,
завжди ставило проти графи
“заходи щодо естетичного виховання ув’язнених”:
ведеться на високому iдейно-полiтичному рiвнi.
Однi тiльки пiдписи високого начальства
Їм нагадували забутi шпичаки дроту.
Про вірш
Гірка сатирична притча про насадження квітів уздовж табірного колючого дроту та бюрократичний цинізм радянської пенітенціарної системи.
Історія
Твір створений у 1970 році та увійшов до самвидавної збірки 'Веселий цвинтар'. Стус передбачав власну табірну долю і знав про умови утримання політв'язнів у мордовських таборах від побратимів-дисидентів.
Приводом для написання стала офіційна радянська пропаганда про 'перевиховання' та 'гуманізм' у виправно-трудових колоніях СРСР, де естетичні заходи використовувалися як ширма для звірств.
У рукописі збірки текст постав як блискучий зразок прозопоезії та сарказму над показушними звітами тюремного начальства.
Форма
Вільний верлібр (поезія в прозі) з виразним наративним сюжетом і пародійним використанням радянського канцеляриту ('соцзобов'язання', 'заходи щодо естетичного виховання').
Прийом оксюморона й гротеску: поєднання квітучої природи (дикий виноград, півники, півонії) із заіржавілими шпичаками колючого дроту.
Як читати
Прагнення в'язнів засадити колючий дріт квітами символізує незнищенне бажання живої душі олюднити навіть простір катувань і залишити по собі добру пам'ять.
Реакція табірного начальства викриває суть тоталітарного абсурду: квіти на дроті цікавлять систему лише як пункт у звітності про 'високий ідейно-політичний рівень' перевиховання.
Фінальний штрих, де чиновницькі підписи нагадують забуті шпичаки дроту, доводить: бюрократичне перо режиму ранить і вбиває так само жорстоко, як і залізна огорожа концтабору.
Теми: табір і колючий дріт · сатира на соцзобов'язання · квіти неволі · бюрократичний абсурд · пам'ять в'язнів