Присмеркові сутінки опали…
Василь Стус
Присмеркові сутінки опали,
сонну землю й душу оплели.
Самоти згорьовані хорали
геть мені дорогу замели.
І куди не йду, куди не прагну —
смерк сосновий мерзне угорі.
Виглядаю долю довгождану,
а не діжду — вибуду із гри.
Аж і гра: літають головешки,
зуби клацають під ідіотський сміх.
Регочу на кутні — буде легше
(а як буде важче — теж не гріх).
Що тебе клясти, моя недоле?
Не клену. Не кляв. Не проклену.
Хай життя — одне стернисте поле,
але перейти — не помину.
Дотягну до краю. Хай руками,
хай на ліктях, поповзом — дарма,
душу хай обшмугляю об камінь —
все одно милішої нема
за оцю утрачену й ледачу,
за байдужу, осоружну, за
землю цю, якою тільки й значу
і якою барвиться сльоза.
1968
Про вірш
Ранній маніфест незламності та вірності рідній землі: поет клянеться пройти своє стернисте життєве поле до кінця попри самотність і біль.
Історія
Вірш датований 1968 роком — часом глибокої кризи радянської «відлиги» після окупації Чехословаччини військами Варшавського пакту та посилення репресій проти українських шістдесятників.
У цей час Стус підписав знаменитий «Лист-протест 139-ти», був позбавлений можливості друкуватися і захистити дисертацію. Твір зафіксував його свідоме рішення не звертати з обраного шляху спротиву.
Форма
Чотиристопний ямб із перехресним римуванням. Строфіка вибудувана на наростанні емоційної напруги — від елегійної сутінкової задуми до карбованої клятви вірності Україні.
Як читати
Присмеркові сутінки й самотні хорали на початку вірша передають гірке передчуття поразки й ізоляції від офіційного літературного процесу. Проте герой відкидає пасивний смуток, вдаючись до рятівної іронії: «регочу на кутні — буде легше».
Метафора життя як стернистого поля, яке неможливо оминути, відсилає до біблійних і народних архетипів. Поет готовий долати цей шлях у будь-який спосіб — на ліктях, поповзом, обшмуглявши душу об каміння, аби лише не зрадити покликання.
Любов до України у Стуса позбавлена шароварного захвату: він любить її «утрачену й ледачу, байдужу, осоружну», бо саме цією гіркою землею вимірюється сенс його власного життя і вартість кожної пролитої сльози.
Теми: стернисте поле життя · клятва вірності · любов до осоружної вітчизни · сміх крізь сльози · стійкість перед недолею