Цей біль — як алкоголь агоній,
як вимерзлий до хрусту жаль.
Передруковуйте прокльони
і переписуйте печаль.
Давно забуто, що є — жити,
I що є — світ, і що є — ти.
У власне тіло увійти
дано лише несамовитим.
А ти ще довго сатаній,
ще довго сатаній, допоки
помреш, відчувши власні кроки
на сивій голові своїй.
Гранично напружений стоїчний маніфест про подолання нестерпного страждання через сатаніння духу та безстрашну готовність зустріти смерть із відкритими очима.
Написано в період найвищого загострення боротьби за збереження самвидаву, коли тексти Стуса розходилися в копіях («передруковуйте прокльони і переписуйте печаль»).
Поет свідомо трансформував особистий відчай і фізичне виснаження на екзистенційну зброю духу, готуючись до повної самопожертви у боротьбі проти імперії.
Чотиристопний ямб із пружинним енергійним перехресним римуванням (абаб), карбованим ритмом та алітерацією різких звуків «р», «т», «с».
Парадоксальні оксиморонні метафори («алкоголь агоній», «вимерзлий до хрусту жаль») задають граничну емоційну температуру твору.
Біль трактується не як слабкість, а як п'янка й очисна стихія («алкоголь агоній»), що звільняє людину від фальшивих надій і вигартовує абсолютну незламність.
Заклик поширювати прокльони й печаль робить вірш програмним маніфестом підпільного руху, де поетичне слово стає зброєю прямої дії проти кривди.
Формула «сатаній, допоки помреш» втілює концепцію граничного опору: увійти у власне тіло дано лише тим, хто готовий переступити через страх смерті заради власної гідності.
Теми: алкоголь агоній · сатаніння духу · самвидав і прокльони · входження у власне тіло · передчуття загибелі