Церква святої Ірини…
Василь Стус
Церква святої Ірини
криком кричить із імли,
мабуть, тобі вже, мій сину,
зашпори в душу зайшли.
Мороком горло обгорне,
ані тобі продихнуть.
Здрастуй, Бідо моя чорна,
здрастуй, страсна моя путь!
Плещуться крила об тугу,
чим я її розведу?
Жінку лишив на наругу,
маму лишив на біду.
Рідна сестра, як зигзиця,
б’ється об мури грудьми.
Господи! Світ не святиться —
побожеволіли ми.
Ходить Господь із кадилом —
чадом безсонних ночей
щось мене світом водило,
а не розкрило очей.
Церква святої Ірини,
пугач кричить із імли,
хором ериній нарине
розпач, усе замалий —
не нагодує довіку
геть перехлялих чекань,
зводиться тихо, як віко,
шарою шпарою рань.
Про вірш
Пристрасне вітання власної хресної дороги, де пам'ять про давньокиївську святиню зливається з болем залишеної родини і благословенням чорної Біди.
Історія
Створено в перші місяці після арешту Василя Стуса в січні 1972 року в слідчому ізоляторі республіканського КДБ на Володимирській вулиці в Києві. Вікна камер виходили на історичне серце княжого міста, неподалік від місця, де стояла давньоруська церква святої Ірини XI століття.
Розгромивши рух шістдесятників, радянська каральна система розірвала родини дисидентів. Стус усвідомлював свій арешт як продовження вікової трагедії сплюндрованого Києва.
Форма
Написаний тристопним анапестом із перехресним римуванням. Завдяки експресивній анапестичній пульсації вірш набуває характеру схвильованого монологу-голосіння, подібного до давньоруських плачів і козацьких дум.
Як читати
Крик церкви святої Ірини з імли віків сприймається як голос історичної пам'яті, що будить сумління нащадків. Метафора зашпор, що зайшли в душу сину, відсилає до нестерпного морального холоду застінків КДБ.
Поет болісно перелічує тих, кого залишив на наругу: дружину, стареньку матір і маленьку дитину. Усвідомлення власної безпосередньої вини перед ними за приречення на злидні й остракізм стає найтяжчим випробуванням.
Попри безпросвітний морок, вірш вінчається величним лицарським привітанням: «Здрастуй, Бідо моя чорна, здрастуй, страсна моя путь!». Поет персоніфікує Біду, приймаючи її як вірну посестру на шляху до духовного очищення і самопожертви.
Теми: Київ княжої доби · церква Святої Ірини · страсна путь · розлука з родиною · прийняття долі