Вмирає пiзно чоловiк,
а родиться дочасно,
тому й на свiтi жити звик,
як раб i рабовласник.
Вiн като-жертва, жертво-кат,
страждає i богує,
iде вперед, немов назад,
як душу гнiв руйнує.
О свiте свiте свiте мiй,
Їй-бо, нiяк не звикну:
невже твiй син — то тiльки злий,
а добрий — то калiка?
А все немудре. Доживу
вiка, докалiчiю,
Допоки жили не зiрву
чи не зламаю шиї.
Гіркий афористичний роздум про духовну недозрілість людини, яка поєднує в собі риси раба й тирана, руйнуючи власну душу в полоні нездоланного гніву.
Твір відображає роздуми Стуса над деформацією людської психіки в тоталітарній системі, яка виховувала подвійну мораль — покірність перед вищими і жорстокість до слабших.
Поет полемізує з класичним просвітницьким оптимізмом, фіксуючи трагічний розпад моральних орієнтирів під тиском постійного страху.
Чотиристопний ямб із точним перехресним римуванням, лаконічною строфікою та виразним сентенційним звучанням.
Використання парадоксальних оксиморонів («като-жертва», «жертво-кат», «іде вперед, немов назад») підсилює діалектичну напругу думки.
Парадокс «вмирає пізно, а родиться дочасно» розкриває незрілість людини, яка не встигає стати вільною особистістю і легко скочується до моделі «раба і рабовласника».
Концепт «като-жертви» влучно характеризує радянський соціум, де кожна людина водночас потерпає від насильства і сама стає інструментом гноблення інших.
Поет з болем констатує збочення світу, де дієвим визнається лише зло, а добро вважається безпорадним каліцтвом, обираючи для себе шлях боротьби до краю фізичних сил.
Теми: раб і рабовласник · като-жертва · деформація моралі · трагедія гніву · бунт проти кривди