Вони сидять за столом…
Василь Стус
Вони сидять за столом,
поклавши перед собою жилавi руки.
Ось сухi i нервовi — маминi,
ось татовi — важкi наче гирi,
сидить сестра — таємнича усмiшка
сновигає її непевним обличчям,
усмiхаючись вона думає про своє.
Маленька племiнничка шестилiтня
навдивовижу вiдкритим поглядом,
пласким,як медуза,
по черзi прилiплюється до брата,
матерi, тiтки,
сидить мiй син,
вибавляючись наостанок
увагою присутнiх,
купаючись у нiй,
як у розкошах.
— Час, каже тато
i помалу пiдводиться з-за стiльця,
мамине обличчя тьмянiшає,
нiкому зачепитись нiзащо.
В кишенi я маю телеграму,
що через чотири години
лiтак прилетить до Жулян
I я почую
найрадiснiше i найздивованiше
“таточку!”,
щасливий крик дитинчати,
не призвиклого до життьових перепадiв,
вогню й морозу,
ночi й дня,
радощiв i горя
(скiльки то йому треба ще
обiрвати натужних жил,
аби збагнути рiзницю).
В кишенi я мав телегpаму
i, впpавний pежисеp,
пpимушую pухатись
своїх piдних далеких доpогих
так, як менi заманеться.
Я тоpжествую, маленький Бог,
окpiм телегpами
в кишенi у мене лiтак,
дpужина з усiма доpожнiми бебехами
i син пpинишкло-гpайливий,
як довipливе зайча.
Я насалоджуюсь надутою певнiстю,
адже пpотягом тpьох годин чекання
я можу бути певним,
що свiт не збожеволiв.
Про вірш
Пронизлива сімейна картина київського вечора: натруджені руки батьків, очікування літака з дружиною й сином і крихка впевненість, що світ іще не збожеволів.
Історія
Написано в 1970 році та включено до збірки 'Веселий цвинтар'. Твір присвячений найближчим людям Стуса: батькові Семену, матері Ірині, сестрі, дружині Валентині Попелюх та синові Дмитру.
Родина поета зібралася разом у Києві, очікуючи прильоту дружини з малим сином з Донеччини до аеропорту Жуляни.
Ця поезія в прозі фіксує рідкісні хвилини родинного затишку та ілюзорного захисту від жорстоких ударів КДБ, що нависали над долею автора.
Форма
Пластична ритмізована проза (верлібр) із надзвичайно точною портретною пластикою та психологічним хронометражем хвилин очікування.
Майстерний перехід від теплої конкретики жилавих батьківських рук до тонкої іронічної авторефлексії оповідача як 'маленького Бога-режисера'.
Як читати
Руки батьків — нервові материнські та важкі, як гирі, батьківські — постають священними пам'ятками багатовікової селянської та шахтарської праці українського роду.
Телеграма про приліт літака стає для героя магічним оберегом: на кілька годин чекання він здобуває владу над часом і відчуває себе володарем долі.
Радісний вигук маленького сина 'таточку!' протиставляється прийдешнім випробуванням: поет із жалем думає про те, скільки жил доведеться натужити синові в цьому божевільному світі.
Теми: родина і батьківські руки · очікування в Жулянах · любов до сина · три години впевненості · затишок перед бурею