Я знав майже напевно…
Василь Стус
Я знав майже напевно,
що вiн обiкрав моїх друзiв,
зробив нещасною мою матiр,
а дружину призвiв до сухот.
I сповнений рiшучостi,
я подався до нього на розплату.
— Де ти, мiй кате?
гукнув я на весь знелюднiлий зал,
в якому кат проживає.
У вiдповiдь чотири реви,
одбитi од стiн,
вдарилися об стелю
i, мертвi, впали до моїх нiг.
— Де ти, мiй кате?
гукав я удруге i втретє,
чотири реви воскресали iз мертвих,
пiдводились догори i падали об землю.
Невже вiн здох ? вирiшив я зрадiло.
Але повертаючись додому,
Побачив, що бiля моїх дверей
зупинилися двi ноги, двi руки й тулуб
(голови не було).
— Ти що тут робиш i я застукав його зненацька,
I з переляку двi руки, двi ноги й тулуб
збiглися в тiло без голови.
Вхопивши тiло без голови,
я гукнув у порожню рурку шиї:
— Скажи менi, де мiй кат.
— Не бий мене, попросила рурка,
Йди до того будинку, де був,
у першiй кiмнатi сидiтимуть люди без голови,
в другiй — ще й без нiг,
у третiй — ще й без рук,
у четвертiй побачиш самi тулуби,
а в п’ятiй нiчого не побачиш —
там i є твiй кат.
Але повторюй i повторюй до безкiнця
все, що хочеш йому сказати.
тiльки не вiр своїм очам:
Вiн там, де його немає.
Про вірш
Кафкіанська сюрреалістична притча про пошуки ката: розчленування людського тіла та всюдисущість невидимої анонімної системи державного терору.
Історія
Написано у 1970 році для самвидавної збірки 'Веселий цвинтар'. Твір відтворює атмосферу безсилля людини перед безликою репресивною машиною держбезпеки (КДБ).
Стус усвідомлював, що каральна система — це не один конкретний злочинець, а розгалужений анонімний механізм, де кожен виконавець є лише відтятим гвинтиком без голови.
Притча стала однією з найглибших художніх метафор радянського тоталітаризму в європейській літературі другої половини ХХ століття.
Форма
Сюрреалістична верліброва прозопоезія з елементами фантасмагоричного трилера та кошмару.
Гротескна анатомічна деконструкція (тіло без голови, кімнати з людьми без рук, ніг і тулубами) та парадоксальний містичний синтаксис порожнечі.
Як читати
Спроба героя знайти ката, який знущався з його родини й друзів, натикається на порожню залу і відтяте тіло, що розмовляє через отвір шиї, втілюючи дегуманізацію слуг режиму.
П'ять кімнат жахливого будинку, де люди поступово позбавляються частин тіла аж до повної порожнечі у п'ятій, алегорично показують структуру імперського апарату, що знищує людину шар за шаром.
Фінальна формула 'тільки не вір своїм очам: Він там, де його немає' формулює закон тоталітарного жаху: зло стає всепроникним саме тому, що не має одного винуватця, воно розлите в повітрі системи.
Теми: пошуки ката · люди без голів · кафкіанський жах · анонімність системи · тоталітарне зло