За літописом Самовидця
Василь Стус
Украдене сонце зизить схарапудженим оком,
мов кінь навіжений, що чує під серцем ножа.
За хмарою хмари. За димом пожарищ — високо
зоріє на пустку усмерть сполотніле божа.
Стенаються в герці скажені сини України,
той з ордами ходить, а той накликає Москву.
Заллялися кров’ю всі очі пророчі. З руїни
вже мати не встане — розкинула руки в рову.
Найшли, налетіли, зом’яли, спалили,
побрали з собою весь тонкоголосий ясир.
Бодай ви пропали, синочки, бодай ви пропали,
бо так не карав нас і лях-бусурмен-бузувір.
І Тясмину тісно од трупу козацького й крові,
і Буг почорнілий загачено тілом людським,
бодай ви пропали, синочки, були б ви здорові,
у пеклі запеклім, у райському раї страшнім.
Паси з вас наріжуть, натягнуть на гузна вам палі
і крові наточать — упийтесь кривавим вином.
А де ж Україна? Все далі, все далі, все далі.
Наш дуб предковічний убрався сухим порохном.
Украдене сонце зизить схарапудженим оком,
мов кінь навіжений, що чує під серцем метал.
Куріє руїна, кривавим збігає потоком,
а сонце татарське стожальне разить наповал.
Стус Василь
Про вірш
Історіософська трагедія доби Руїни: гнівне таврування міжусобиць українських керманичів, які закликали чужинців і привели край до згарища.
Історія
Написано під час глибоких студій Стуса над українською історією та козацькими літописами (зокрема «Літописом Самовидця»). Поет бачив трагічну паралель між подіями Руїни другої половини XVII століття та бездержавним станом України під радянською окупацією.
Твір увійшов до збірки «Веселий цвинтар», ставши безжальною критикою комплексу національного колабораціонізму та братовбивчої гризни.
Форма
Епічний тонічний вірш із розлогими строфами та вільною кількістю стоп. Мова стилізована під козацьке бароко з елементами давньоруської риторики («Слово о полку Ігоревім»), сповнена гнівної біблійної патетики.
Як читати
Поет розгортає страшну панораму міжусобиць, де «скажені сини України» б'ються в братовбивчому герці: один веде на рідні землі татарську орду, інший накликає царську Москву. Засліплені жадобою влади ватажки власноруч перетворюють квітучий край на пустку й попелище.
Образ розтоптаної Батьківщини досягає космічного трагізму: пророчі очі запливають кров'ю, а божа іскра згасає над згарищами. Стус безжально вказує на внутрішню причину національної катастрофи — зраду соборності заради вузькоегоїстичних інтересів.
Вірш звучить як грізне попередження сучасникам: звернення до чужих деспотів по допомогу завжди завершується ярмом і руїною. Це урок історії, написаний кров'ю предків для прозріння нащадків.
Теми: доба Руїни · Літопис Самовидця · братовбивча війна · заклик Москви і орд · історичне застереження