Так ніхто не кохав. Через тисячі літ…
Володимир Сосюра
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання…
Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки…
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки…
В’яне серце моє од щасливих очей,
що горять в тумані наді мною…
Розливається кров і по жилах тече,
ніби пахне вона лободою…
Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!..
Де ви бачили більше кохання?..
Я для неї зірву Оріон золотий,
я — поет робітничої рані…
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання…
Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки…
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки…
1922
Про вірш
Апогей романтичної пристрасті: буря почуттів, зорі, що падають у траву, та кохання, якого світ не бачив тисячу літ.
Історія
Вірш написаний 1922 року в часи бурхливої молодості поета, коли він щойно закінчив воювати козаком в Армії УНР і з головою поринув у літературне життя Харкова.
Юний Сосюра переживав спалахи неймовірної закоханості, що перетворювали його поезію на вулкан емоцій.
Опублікований у збірці «Осінні зорі» (1924), цей вірш став улюбленим маніфестом палкого кохання для багатьох поколінь.
Форма
Експресивний тристопний анапест із поривчастими паузами, що передає шалене биття закоханого серця.
Космічна гіперболізація почуттів: «Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання».
Як читати
У цьому вірші кохання досягає масштабів вселенської катастрофи й оновлення: зорі осипаються, шелестять тополі, а серце розривається від щастя.
Поет не боїться бути наївним і гіперболічним: справжня пристрасть завжди відкидає холодну розважливість.
Текст звучить як абсолютне свято молодості та віри в унікальність свого почуття.
Теми: так ніхто не кохав · через тисячі літ · падають зорі · шалена юність · вулкан пристрасті