Чередниця
Яків Щоголів
Котилося сонечко за гору,
Гонила я череду в ту пору;
Жену мою череду — втомлюся,
Осталась би на ніч там — боюся
Не того ж я ввечері журилась,
Що ходячи по лісу втомилась:
Ходжу одна — милого не бачу,
Жену мою череду та й плачу.
Не одна ж журюся я в діброві:
Ревуть мої й волики полові;
Не хочеться й воликам додому,
Бо чують доріженьку до Дону.
Та хоч би всю череду погнали, —
Очі б мої плакати не стали:
Отто ж будуть серденьку та біди,-
Пошлють з ними парубка сусіди.
Та хто ж тоді буде їм робити,
З дівчиною череду гонити;
Та хто ж тоді буде їм орати,
Ще й милу од дощику вкривати?
Не того ж я ввечері журилась,
Що ходячи по лісу втомилась:
Ходжу одна — милого не бачу,
Жену мою череду та й плачу!
1877
Про вірш
Прониклива лірико-драматична оповідь про дівочу тугу, породжену соціальною безпорадністю та загрозою неминучої розлуки з коханим наймитом.
Історія
Вірш написано 1877 року в харківський період життя поета, коли Яків Щоголів після тривалого відходу від літературного процесу повернувся до активної творчості. Твір органічно увійшов до його першої фундаментальної поетичної збірки «Ворскла» (1883), де автор подав широку галерею образів українського народного життя та соціально-побутових типів Слобожанщини.
Поштовхом до написання поезії послужили глибокі спостереження митця над долею зубожілого селянства пореформеної доби. Відхід на заробітки («до Дону») та наймитство були типовим соціальним лихом українського села другої половини XIX століття, що безжально руйнувало родинні зв'язки та дівочі надії на щастя.
Форма
Твір написано чотиристопним хореєм із суміжним (парним) римуванням (aabb), що надає оповіді виразної пісенності, суголосної традиційним дівочим плачам та баладам. Жіночі рими переважають, підкреслюючи протяжну елегійну тональність висловлювання.
Ритмомелодика вірша цілком спирається на фольклорну традицію: наявне кільцеве обрамлення (повторення мотиву сутінків, діброви та сліз самотньої чередниці), паралелізми та внутрішні риторичні зітхання, властиві українським ліричним пісням про наймитування.
Як читати
Центральний конфлікт вірша криється в антитезі між монотонною щоденною працею («жену мою череду») та глибоким внутрішнім надривом героїні, викликаним не втомою тіла, а тривогою зболеного серця. Чередниця страждає не через лісові хащі чи пізню пору, а через усвідомлення соціальної залежності коханого парубка, якого заможні господарі готові відіслати в чужі краї.
Образна система твору глибоко психологізована через фольклорний паралелізм: тривожне ревіння половий воликів, що «чують доріженьку до Дону», екстраполює внутрішній біль самої дівчини. Дон у контексті народної свідомості постає символом далекої невідомості, виснажливого чумакування чи заробітчанства, звідки часто не поверталися.
Фінал поезії увиразнює трагедію незахищеності людини праці. Крізь наївні, сповнені ніжності запитання чередниці про те, хто ж без милого стане орати та «од дощику вкривати», проступає гірка правда про знецінення почуттів перед лицем матеріальної скрути.
Теми: дівоча доля · наймитство · кохання і розлука · народний побут · фольклорні мотиви