Чумак

Яків Щоголів

Ніч уже проходе, почина світати,
Свіжим вітерочком стало подихати;
Жайворонок в небо весело завився,
Крильцями тріпоче, піснею залився.
З-під гори в тумані розіслалась балка,
Простяглась по балці з чумаками валка.
Чом же тая валка та не їде далі,
Чумаки співати пісню перестали?
А того та валка та не йде в дорогу,
Що зломила неміч чумака-небогу.
Час його приходе, треба умирати;
Зве він товариство, почина казати:
"Братця-товариство; от я і вмираю;
Все, що було любо, марне покидаю.
Довго мене мила з вами не пускала;
Чи вернусь додому — все мене питала.
Не схотів остаться та й казав я дівці:
Сій ти на вгороді, мила, чорнобривці.
Як вони посходять, стануть розцвітати,
То тоді до себе будеш мене ждати.
Довго ж моя мила буде дожидаться
Чумака з дороги! Так глядіть же, братця,
Вернетесь додому, то скажіть ви дівці:
Хай вона зриває з грядок чорнобривці
І ікони в хаті почина квітчати,
То вже все про мене буде вона знати.
Та ще ж я оттута, у дикому краю,
Гей сім пар полових воликів кидаю!
Ви ж їх нагодуйте, та ще й напувайте,
Вернетесь додому — батькові оддайте:
Хай в добрі їх батько догляда повіки!"
Це він приказав їм та й замовк навіки.
Викопали хлопці яму чумакові;
Наспід положили дошки ясенові;
Бережно сердегу в землю опустили,
Грішне його тіло, чим було, прикрили;
Вивели могилу, помолились богу,
Та й пішли збираться мовчки у дорогу.
Подалася далі з чумаками валка;
Зеленіло поле, зеленіла балка,—
Всюди зеленіло; тільки та могила
Сумно при дорозі без хреста чорніла…
Гей та вже й багато, як у лісі гілок,
По степах широких вас, таких могилок!

1877

Про вірш

Драматична елегія про передчасну загибель молодого чумака в далекому степу, пронизана мотивами фатальної самотності, жертовної любові та невмирущої пам'яті.

Історія

Вірш входить до збірки «Ворскла» (1883) і є одним із найпронизливіших звернень поета до теми чумацтва як самобутнього історико-культурного та економічного феномену України XVI–XIX століть.

Щоголев спирається на глибинний пласт чумацького фольклору та жалобних пісень про трагічну долю подорожніх, які гинули від хвороб і негоди в безлюдному степу далеко від рідної домівки.

Форма

Твір написано чотиристопним амфібрахієм із жіночим парним римуванням (суміжна рима ааbb), чий плавний, заколисливий тридольний крок досконало передає розмірений рух чумацької валки та сумовиту пісенну сповідальність.

Мелодика поезії багата на традиційні народнопісенні ретардації, паралелізми, тавтологічні звороти («неміч чумака-небогу», «поділася далі валка») та виразні фольклорні вигуки («Гей сім пар полових воликів»).

Як читати

Центральним є контраст між байдужою вічністю весняної природи (ранішній жайворонок, зелена балка) і трагедією згасання людського життя, де безнадійна самотність конаючого увиразнюється його останнім зворушливим заповітом.

Образ чорнобривців виконує роль трагічного містичного коду зв'язку закоханих, волики уособлюють священний синівський обов'язок перед батьком, а безхрестна могила при дорозі виростає у монументальний символ полишеної чумацької долі посеред безкрайнього Дикого Поля.

Теми: чумацька доля · трагедія смерті · степ · фольклорні мотиви · історична пам'ять

Усі поети