До бурсаків
Яків Щоголів
Знаю тебе, бурсо; знаю тебе здавна,
Як по всім країнам та була ти славна;
Галушки глитала, сирівець смоктала,
З вибійки халатом не вередувала;
Непота учила, Бургія зубрила,
На Різдво з вертепом до панів ходила.
Правда, що тягла ти добре оковиту,
Іноді харцизтвом обридала світу;
Тільки вже за теє куштувала й ліки—
З свіжої берези віники великі.
От ти і справлялась, вчилась та потрошку
Вибиралась в люди на пряму дорожку,
І, в кожух одягши спину свою голу,
Дякувала дуже префектам за школу!
А тепер як вчитись моторошно стане,
Так за лінь до тебе префект не пристане:
Втрапилося всюди поучения модне —
Неподоба парить тіло благородне!
Кажуть би то лучче випровадить тихо
Бельбаса на волю, а тобі на лихо
Ледарі та стриги завели вербунку,
Щоб тягнути всяких дурнів у комунку.
От тебе і тягнуть. Схаменися, бурса!
Злодіїв не слухай та кінчай до курса.
Лучче кілька років галушок поїсти,
Ніж на ту погану шибеницю лізти:
Хай на їй тихенько злодій поповнене,
А тобі, біднязі, тепле сонце блисне!
1877
Про вірш
Колоритне сатирично-дидактичне послання до учнів духовної семінарії, де крізь ностальгію за старосвітським бурсацьким побутом звучить гостра пересторога проти революційних ідей та підпілля.
Історія
Вірш написаний 1877 року та увійшов до збірки «Ворскла» (1883). Твір спирається на глибокий автобіографічний досвід Щоголева, який свого часу навчався в Харківській духовній семінарії, а згодом — у Харківському університеті, досконало знаючи звичаї, напівголодні будні та суворі порядки бурсацького середовища.
Історико-політичний контекст 1870-х років позначений активізацією народницького руху, «ходінням у народ» та створенням таємних революційних гуртків («комунок»), до яких активно долучалася семінарська молодь. Щоголев, стоячи на позиціях поміркованого патріархального консерватизму, гостро застерігає юнаків від небезпечних радикальних захоплень, що вели до царських тюрем і шибениць.
Форма
Твір написано колоритним чотиристопним хореєм із парним (суміжним, AABB) римуванням і переважно жіночими закінченнями, що наслідує бароковий вірш спудеїв та традицію української бурлескної поезії XVIII — початку XIX століття (ірої-комічні вірші, макаронічна спадщина І. Котляревського та П. Гулака-Артемовського).
Мовна тканина пересипана бурсацьким арго, латинізмами («Непот», «Бургій», «префект») та соковитим просторіччям («глитала», «смоктала», «оковита», «бельбас», «стриги»). Звуковий малюнок підкреслено енергійний, ритм пружний, сповнений сатиричної експресії та ораторського дидактизму.
Як читати
Поет змальовує колоритний побутовий натюрморт старої бурси — галушки, сирівець, вибійчані халати, вертепні мандрівки на Різдво та березові різки префектів. Цей тілесний, бідний, проте внутрішньо стійкий світ минулого протиставляється новітнім «модним поученіям» та ліберальним віянням, які Щоголев вважає згубними спокусами, що руйнують характер і мораль.
Фінал поезії містить чітку філософсько-життєву антитезу: чесна терпляча праця бідняка («галушок поїсти») проти фатальної романтики політичного тероризму («на ту погану шибеницю лізти»). Поет пророкує життєвий світанок («тепле сонце блисне») лише тим, хто збереже вірність знанням, тверезому глузду та рідній землі, відкинувши чужі руйнівні доктрини.
Теми: бурсацьке життя · сатира · дидактика · Слобожанщина · історичний побут · консерватизм