Горішки
Яків Щоголів
В ліс зелений по горішки
Літом я ходила,
Та на греблі коло броду
Парубка зустріла.
Я б зірвала той горішок —
Не достану тільки;
А він візьме та й підійме
Дівчину до гілки.
Як зірву один горішок —
Жменю розсипаю;
Щоб не впасти — козакові
Шию обіймаю.
Як почну ж я ті горішки
Долі підбирати,
То наткнусь йому до личка
Треба цілувати.
Кажуть люди, що ліщина
Уродила густо;
А як в торбу подивлюся,
Так у їй і пусто.
Прийде вечір, буде треба
На село вертатись;
Гляне мати моя в торбу —
Стане дивуватись.
Скаже: "День ти працювала,
Де ж твої горішки;
Чи невже ж то не вродило,
Що їх в тебе трішки?"
Я одвічу: "На ліщині
Спіють ті горішки,
Так я спала під кущами,
Натрудивши ніжки!"
1877
Про вірш
Граційна ідилічна мініатюра, просякнута тонким народним гумором, дівочим кокетством і грайливою романтикою перших поцілунків під прикриттям збирання горіхів.
Історія
Вірш датовано 1877 роком; він увійшов до збірки «Ворскла» (1883), де склав характерну групу грайливих молодіжних пісень-сцен у дусі слобідського фольклору.
У цей час Щоголів інтенсивно розробляв фольклорні мотиви, прагнучи відтворити поетичну атмосферу традиційного парубоцько-дівочого залицяння без ідеологічної обтяженості, орієнтуючись на вічні почуття любові, кокетства й радості буття.
Збирання лісових ягід, грибів чи горіхів у народній традиції завжди слугувало легітимним приводом для зустрічі молодих людей поза пильним наглядом батьківської громади.
Форма
Твір написано коломийковим ритмом (чотиристопний хорей із цезурою або чергуванням 8- та 7-складових рядків: 4-стопний хорей з чергуванням жіночих і чоловічих клаузул), що є класичною метричною основою українських дівочих приспівок.
Строфіка катренна з перехресним римуванням (abab) або римуванням парних рядків (xaxa), притаманним пісенному фольклору; лексика легка, невимушена, сповнена пестливих форм («горішок», «парубок», «дівичка», «ніжки»).
Як читати
Образна канва вірша побудована на низці невинних любовно-еротичних хитрощів. Недосяжність високої гілки ліщини стає природним приводом для парубка підняти дівчину на руки, розсипана жменя горіхів — приводом міцно обійняти його за шию, а збирання долі — неминучим приводом для цілунків.
Особливої чарівності твору надає мотив порожньої торби: матеріальний результат праці («у їй і пусто») комічно й зворушливо дисонує з багатством урожаю в лісі та душевним торжеством закоханих.
Фінал утілено в удавано-наївному внутрішньому монолозі-виправданні перед матір'ю про нібито зморені ніжки й сон під кущами. Це блискучий зразок фольклорного психологізму, де щирість почуття приховується за традиційним дівочим лукавством і життєрадісною іронією.
Теми: кохання · дівочі хитрощі · фольклорні мотиви · молодість · гумор і грація