Клечана неділя
Яків Щоголів
Добрим людям дав бог свято;
А роботи ще багато:
Треба й хату чепурити,
Треба й призьбу поновити.
Потім того на подолі
Ми нарвем трави доволі;
В лузі клечання зламаєм,
Чебрецю понариваєм,
Ще й кануперу і м'яти,
Щоб у хаті діл заслати.
Над ворітьми, до притики,
Заткнемо гілля осики,
Щоб в їх відьма не ходила,
Людям шкоди не робила.
А тоді кажу, Андрійку,
Дми та дми у жоломійку;
Бо тобі одна робота,
Щоб тягти дуду до рота,
Та по запічкам никати,
Та мандрики[1] витягати.
Краще ти в нове гарненько
Одягнись і йди швиденько
В божу церкву, та зарані,
Бо тепер святки — клечані;
А валандаться не гоже;
Та гляди мені: крий боже,
Цілий тиждень ти на річку
Не ходи ні вдень, ні в нічку!
Бо там грають з осокою
Лоскотарки під водою,
І почнуть цікаві лади
Підмовлять тебе до ради;
А потім, як вже обманять,
Та в садки свої заманять,
То й порвуть тебе на шмаття,
Щоб закидати в латаття.
Може, я того й не вбачу;
Але все ж таки заплачу,
Як почую: "Ой, Марійко!
Згинув в річці твій Андрійко!"
[1] Сирники.
Про вірш
Мальовнича етнографічно-побутова ідилія з баладним міфологічним серпанком, де підготовка слобідської родини до Зелених свят розкриває глибинну архаїку народних вірувань і материнську тривогу.
Історія
Поезія належить до зрілого періоду творчості Щоголева (1880-ті роки) і ввійшла до його підсумкової посмертної збірки «Слобожанщина» (1898), у якій поет поставив за мету ретельно зафіксувати й естетизувати календарно-обрядовий цикл та вірування українського Лівобережжя.
Контекст доби позначений посиленим інтересом українського романтизму та позитивістського народознавства до збереження традиційного духовного укладу патріархального села, що зазнавав руйнації під тиском урбанізації та імперської уніфікації.
Форма
Вірш витримано в чотиристопному хореї з парним суміжним римуванням (аабб) виключно з жіночими клаузулами, що відтворює природний темпоритм дитячих примовок, народних забавлянок, колядок і побутових діалогів.
Стилістика позначена колоритною народнорозмовною та обрядовою лексикою Слобожанщини (притика, клечання, канупер, мандрики, жоломійка, лоскотарки), а синтаксис багатий на спонукальні звороти та лагідні повчання старшої сестри чи матері.
Як читати
Текст моделює святковий хронотоп Клечальної неділі (Трійці), де побутові турботи (мазання хати, поновлення призьби, випікання мандриків) сакралізуються через контакт із магічним рослинним світом (м'ята, чебрець, осикове гілля для оберегу від відьми).
Побутовий тон непомітно переходить у небезпечний простір давньоукраїнського міфу: наївного малого Андрійка застерігають від «лоскотарок» (русалок), які ховаються в річковому лататті. Образ русалок тут не просто фольклорна декорація, а маркер небезпечної таємничої стихії природи, здатної знищити людську цноту й життя, що зворушливо контрастує зі щирою дитячою безпечністю та материнським страхом утрати.
Теми: Зелені свята · звичаї Слобожанщини · народна демонологія · дитинство й родина · оберегова магія