Кохання
Яків Щоголів
Любив козак дівчиноньку,
Любив та й покинув;
Пішов шукать лугариків,
Пішов та й загинув.
Ненадовго зійшлися ми,
Серденько, з тобою;
Ненадовго скохалися,
Як риба з водою.
Вгада орел, що й день і ніч
Горлиці воркують, —
Махне крилом, уб'є обох,
Уб'є — і не вчують.
Дізнаються воріженьки
Про щире кохання,
Піде слава, піде слава,
Піде й нарікання.
Отта, скажуть, дівчинонька,
Що чорнії брови,
Не хотіла цуратися
Чужої любови.
Отта, скажуть, дівчинонька,
Що карії очі,
Прогайдала[1] навік сором
У темнії ночі.
Нащо було кохатися
Нам, милий, з тобою,
Нащо було дружитися,
Як рибі з водою?
Зав'янь, рута зелененька,
Понад берегами,
Знапастила я славоньку
Темними ночами.
Примітки:
[1] Втратити, загубити
1847
Про вірш
Баладно-елегійний твір про трагічну неможливість щастя закоханих, де передчасна загибель козака поєднується з нещадним осудом дівчини людським поголосом.
Історія
Поезія належить до раннього періоду творчості Якова Щоголева, позначеного потужним впливом харківської романтичної школи (А. Метлинського, М. Костомарова, І. Срезневського), та була написана в часи студентської юності поета в Харківському університеті.
У цей час молодий митець активно засвоював фольклорний етнографізм Слобожанщини, спираючись на естетику романтизму: фатальний фатум, приреченість щирого почуття, загибель лицаря в степу та розрив між ідеальним коханням і жорстоким соціумом.
Форма
Вірш витримано у класичній пісенно-баладній формі чотиривіршів (катренів), генетично спорідненій з українськими козацькими та ліричними піснями.
Метрика представлена правильним чергуванням чотиристопного і тристопного ямба (ямбічна баладна строфа) з перехресним римуванням і жіночо-чоловічими закінченнями, що створює динамічний, тужливий ритм голосіння.
Як читати
Центральний конфлікт розгортається у двох паралельних планах: фізичної загибелі козака в чужому просторі («пішов шукать лугариків, пішов та й загинув») і моральної смерті дівчини через осуд соціуму («піде слава, піде й нарікання»). Трагедія втрати честі й дівочої слави у традиційній селянській громаді постає не менш фатальною, ніж фізична смерть на полі бою.
Поетика твору насичена розгорнутими народнопоетичними паралелізмами та архетипними символами: нерозлучні «риба з водою», хижий «орел», що знищує беззахисних воркуючих «горлиць», та зів'яла «зелена рута», яка знаменує втрачену невинність, занапащену молодість і незворотність горя.
Теми: козацька доля · трагічне кохання · людський поголос і безслав'я · фольклорний фатум · романтична баладність · самотність дівчини