Крамар
Яків Щоголів
Вийшла дівчина на місто,
Молочко несла продати,
Та й лічила, що їй неня
Наказала купувати.
Глек на сіль, а два на сало,
Ще й пшона й олії трішки;
А оце тобі глечатко
Буде, доню, на горішки.
Продала дівчина глеки,
Та й іде по сіль і сало, —
Коли повзбіч із піддашку
Щось взяло та й загукало:
"Хто до краму, хто до краму?
О, який мій крам хороший!
Заверни та подивися,
Я продам тобі без грошей!
Вибирай, дівчино, персник,
А хоч стьожку чи корали
Щоб до тебе, наче мухи,
Парубки поприлипали;
Та хоч трішки купервасу
В свято брови насурмити, —
Та гудзинчик, та сережки,
Щоб удруге не ходити;
А як візьмеш ще й білила
Та свій вид коли підбілиш, —
О, тоді вже безпремінно
Парубків побожевілиш!"
Запалились у дівчини
Очі, дивлячись до краму,
Що вона не те що сало,
А забула й батька й маму!
Грошенята, що за глеки
На базарі заручила,
Узяла та москалеві
За нікчемне й одлічила.
Я те вбачив та й кажу їй:
"Що ти з лиха наробила?
Де пшоно, та сіль, та сало?"
А вона аж затремтіла.
"Що ж тобі прокаже мати?"
Але жалко бідну стало,
Так я взяв та й покупив їй
Сіль, пшоно, олію й сало.
Про вірш
Іронічно-співчутливий етнографічно-побутовий малюнок про сільську дівчину, яку на ярмарку зваблює дешевим крамом міський торговець-чужинець, та шляхетне заступництво випадкового спостерігача. Конфлікт розгортається між патріархальною наївністю українського села та оманливими принадами чужого й міського середовища.
Історія
Вірш «Крамар» належить до першої поетичної збірки Якова Щоголева «Ворскла» (Харків, 1883), поява якої стала тріумфальним поверненням митця до літературного життя після понад двох десятиліть творчої самоізоляції. Твір унаочнює властивий харківській школі романтизму пильний інтерес до етнографічних реалій слобідського побуту, народної мови та базарно-ярмаркової культури.
У цьому тексті Щоголів фіксує характерний соціокультурний конфлікт другої половини XIX століття: руйнування патріархального сільського устрою під тиском комерціалізації та появу в українському торговельному просторі чужинців-крамарів («москалів»), які пропонували дешеву галантерею та фальшивий лоск в обмін на плоди селянської праці.
Форма
Поезія написана правильним чотиристопним хореєм із перехресним чергуванням жіночих та чоловічих рим (хореїчний коломийковий зачин із легким переходом у баладний рух). Суцільна строфоїдна будова сприяє безперервному динамічному розгортанню оповіді, що нагадує народну співанку або віршовану фацецію.
Евфонія вірша вирізняється багатством живого розмовного синтаксису, колоритними діалогами та прямою мовою закликальника. Ритмомелодика насичена виразними слобожанськими діалектизмами та побутовою лексикою («купервас», «піддашок», «гудзинчик», «глек», «нікчемне»), створюючи ефект живої народної сцени.
Як читати
Образна система твору будується на контрасті між насущним хлібом селянського буття (молоко, сіль, сало, пшоно, олія) та міражними знаками дівочого кокетства (персник, стьожка, коралі, білило, купервас). Ярмарковий простір виступає локусом спокуси, де яскраві «нікчемні» дрібнички затьмарюють здоровий глузд і родинний обов'язок («забула й батька й маму»).
Фігура крамаря наділена рисами фольклорного спокусника: він зваблює не силою, а лестощами, граючи на природному бажанні дівчини подобатися парубкам. Його мова сповнена гротескних обіцянок («щоб до тебе, наче мухи, парубки поприлипали»), які викривають оманливість та ерзац-природу пропонованої краси.
Постать оповідача втілює моральний орієнтир і типову для Щоголева теплоту ставлення до простої людини. Замість осуду чи повчання він обирає діяльне співчуття: порятунок дівчини від материнського гніву стає жестом народної солідарності та гуманістичного захисту беззахисної чистоти.
Теми: ярмарок і базарний побут · селянська наївність і міська спокуса · етнографізм Слобожанщини · родинний обов'язок · милосердя та взаємодопомога