Кравець
Яків Щоголів
Дорогий струмент у мене —
Голка, шило й ніж:
Не поломляться, хоч скільки
Їми ший і ріж.
Тільки я вже, панібрате,
Дбаю не такі
Бідним людям на одежу
Смухи та нитки.
Смух у мене дуже добрий, —
Лізе без ножа;
Нитка рветься те і діло:
Смуху догоджа.
Так зате ж кожух я вволю
Крейдою наб'ю,
Мережками і цяцьками
Береги прош'ю.
Цілий тиждень безпремінно
Виносиш його;
А потім, як стане драться,
Що тобі з того?
Так і треба, щоб до жару
Ти не привикав,
Щоб в дірки за спину вітер
Трішки продував.
Ти на те й на світ родився,
Щоб, як віл, робив,
А волу хіба коли хто
Кожушину шив?
Та її і в гробовище
Не дадуть тобі;
Скажуть: як ти народився,
Так і йди собі!
1877
Про вірш
Їдка сатирично-викривальна замальовка ремісничого побуту, що через цинічний монолог сільського кравця розкриває безпросвітну злиденність, безправ'я та вічну приреченість селянина-трударя на визиск.
Історія
Вірш написано 1877 року, у період інтенсивної підготовки матеріалів для майбутньої збірки «Ворскла», коли Щоголів створив розгалужену галерею соціальних типажів тогочасного українського суспільства («Ткач», «Кравець», «Швець», «Мірошник» тощо).
На відміну від ранньої романтичної туги за козаччиною, у 1870-х роках поет зближується з реалістичним побутописанням, фіксуючи звичаї, хитрощі та сувору боротьбу за виживання дрібних ремісників, чий добробут залежав від убогості їхніх сільських замовників.
Форма
Твір являє собою сатиричний монолог-самохарактеристику ремісника, адресований умовному селянинові-замовнику («панібратові»).
Віршовий розмір — чотиристопний ямб із чергуванням пірихіїв, організований у чотиривірші з перехресним римуванням (abab) та чергуванням жіночих і чоловічих рим. Ритмомелодика нагадує ярмаркову примовку або народну гумореску з гострою пуантою наприкінці кожної строфи.
Як читати
Образна фактура твору будується на разючому оксюмороні: ремісник вихваляє свій вічний інструмент («голка, шило й ніж: не поломляться»), протиставляючи йому навмисно непридатний матеріал («смух лізе без ножа», «нитка рветься»), прихований за зовнішньою бутафорією — набитою крейдою та строкатими цяцьками.
За зовнішньою фабулою професійного крутійства приховано глибокий соціально-філософський підтекст про приреченість підневільного стану («ти на те й на світ родився, щоб, як віл, робив»). Фінальний мотив смерті й похорону без кожуха трансформує побутовий сатиричний епізод у гірку притчу про абсолютне знецінення людської гідності та довічну експлуатацію бідняка від колиски до могили.
Теми: ремісничий побут · соціальна сатира · селянська доля · визиск і бідність · народний гумор · філософія упокорення