Тепле сонце встало пишно;
Одягається розкішно
В яр[1] і золото долина,—
Встань і ти, моя дитино!
Ранку втратити не треба.
Дочувайся: із-під неба
Пісня жайворонка ллється,
То привіт тобі несеться!
Вітерець на тебе дише,
Джерегельцями[2] колише;
І на вушко він шепоче,
Щоб вставала ти охоче.
[1] Яр — зелень.
[2] Джерегельця — заплетена коса.
Світлий поетичний гімн початку нового дня і дитячому пробудженню, де лагідна природа постає дбайливою матір'ю, яка закликає людину до праці та єднання з радістю буття.
Поезія належить до пізнього етапу творчості поета й увійшла до його другої підсумкової книги «Слобожанщина» (1898), випущеної напередодні смерті митця. На схилі віку Щоголев дедалі частіше звертався до світлої, гуманістичної поезії, орієнтованої на юного читача, закладаючи основи національної дитячої класики.
Твір відображає глибоку закоріненість поета в етнографічну стихію: використання рідкісних локальних лексем (як-от «яр» у значенні весняної зелені чи «джерегельця» — дівочі коси) супроводжувалося власноручними коментарями автора, що прагнув зберегти мовні скарби рідної Харківщини.
Вірш написаний чотиристопним хореєм із парним (суміжним) римуванням (aabb), що надає інтонаціям характеру лагідної колискової чи утішної материнської примовки-побудки. Легкий хореїчний ритм природно імітує погойдування вітерця та спів жайворонка.
Мовна палітра насичена пестливими формами («дитино», «вітерець», «джерегельцями», «на вушко») та синонімічними виразами радості («пишно», «розкішно», «охоче»), що формують виразну фольклорну спорідненість тексту з веснянками та ранковими замовляннями.
Центральною в поезії є персоніфікація природних сил: сонце встає мов царствений володар, долина розкішно зодягається в оксамит яру й золота, а вітерець уподібнюється до рідної людини, яка ніжно розчісує дівочі коси та шепоче підбадьорливі слова.
Мотив жайворонкового співу з-під неба виступає метафорою благословення нового трудового й радісного дня. Заклик «ранку втратити не треба» містить ненав'язливу, органічну дидактику, яка спонукає дитину не марнувати ранньої пори свого життя, прокидатися в унісон із пробудженням рідної землі.
Теми: літній ранок · дитинство · пробудження природи · материнська ніжність · фольклорні мотиви · Слобожанщина