Могильщик
Яків Щоголів
Казати нічого, нагріб
Собі я тут хороший хліб:
Нічого більш ти і не знай —
Копай, копай, усе копай!
Як інший майстро вже й ізвик
Будинки класти; а за вік
Хіба багато наробив?
А я їх тисячі зложив.
Та ще і те: хіба його
Будинок можна до мого
Рівняти? В його хвалш одна:
Коли не стеля, то стіна,
Гляди, то й трісне; а вже тут,
Як я збудую, так капут:
Не те що год, а цілий вік
Не буде править чоловік!
Того ж я так і Заслужив,
Що хто б і скільки б не зробив
Палаців в городі, — мене
Нізащо в світі не мине!
А я так саме те й люблю,
Що втіху кожному роблю:
Копну туди, копну сюди
І зву: готове вже — іди!
Та чудно те, що хай би ті,
У кого гроші золоті
Бряжчать в мішках, ішли сюди
Дожити деякі годи,
Котрі до страшного суда
Дожити треба повсегда;
А то і ті сюди дарма,
У кого й грошей тих нема,
Один по одному спішать,
Щоб з багатющими поспать;
А ти хоч трісни, а роби
Отут по рівному горби!
Казати нічого, нагріб
Собі я тут хороший хліб:
Нічого більш ти і не знай —
Копай, копай, усе копай!
1881
Про вірш
Гірка соціально-філософська сповідь гробокопача, яка крізь призму цинічно-буденного ремесла розкриває мотив тотальної неминучості смерті та ілюзорності земних статків.
Історія
Поезія створена 1881 року й увійшла до дебютної збірки поета «Ворскла» (1883), де становить важливу складову його розлогого циклу віршів про ремісників та представників міських і сільських професій («Ткач», «Кравець», «Чоботар», «Коваль» тощо).
На відміну від романтично-ностальгічних картин козацької давнини, тут поет звертається до суворої реалістичної спостережливості, водночас переосмислюючи класичний європейський бароковий мотив 'memento mori' та шекспірівську сцену з гробокопачами в реаліях українського пореформеного містечка чи слободи.
Форма
Вірш побудовано у формі монологу персонажа, написаного пружним чотиристопним ямбом із суміжним парним римуванням (aabb), що надає мовленню гробокопача виразної розмовної невимушеності, іронічного самовдоволення та діловитості.
Кільцева композиція твору, обрамлена грубуватим рефреном («Казати нічого, нагріб / Собі я тут хороший хліб... Копай, копай, усе копай!»), увиразнює механістичну рутину смерті та невідворотність людської долі.
Як читати
Образ могильщика розкривається через приземлену гордість «майстра», який іронічно порівнює свою роботу з працею будівничих: на відміну від їхніх міських палаців, де стіни й стелі дають тріщини, його підземні «будинки» зведені надійно — на віки, без потреби лагодження.
Твір сповнений саркастичної десакралізації земної суєти. Гробокопач із наївною безпосередністю дивується тому, як багатії з мішками золота та безгрошові бідняки однаково квапляться зрівнятися в сирій землі, аби пліч-о-пліч очікувати Страшного суду.
Філософський зміст вірша сягає вічної теми рівності всіх людей перед лицем небуття: ремісник не зважає на соціальну ієрархію, надійно рівняючи горби та наголошуючи на ілюзорності будь-яких земних розкошів і статусів.
Теми: минущість буття · ремесло · смерть-урівнювач · іронія долі · memento mori