Не врікай
Яків Щоголів
Не врікай злидаря, брате,
Що гірку вживає,
Як життя його прокляте
Пити заставляє.
З ранку раннього у жмені
Грошей ні алтина;
Позіхає і в кишені
Дірка в піваршина.
Та й не станеш гордувати
В кунтушах шовкових,
Як худоби будеш мати —
Шкапу в три цілкових.
В Гершка хата на розтоці,
Гору підпирає;
А моя лежить на боці,
В землю поринає.
Гей ти, Гершку, бісів жиде,
Виглянь у кватирку;
Чоловік до тебе їде,
Питиме горілку!
Що ти з мене станеш брати,
Як нема нічого?
Буду тиждень відробляти,
От і тільки всього!
Гершко ходе у каптані,
Чоботи сміються, —
І пляшки ж його погані
В скалки не поб'ються!
Про вірш
Драматичний монолог зубожілого селянина, в якому крізь гіркий сарказм, народний бурлеск і відчайдушну самоіронію викривається соціальна прірва та злиденне безвихіддя пореформеного українського села.
Історія
Вірш «Не врікай» належить до збірки «Ворскла» (1883) та представляє соціально-побутовий пласт поезії Якова Щоголева, народжений спостереженнями над декласацією українського селянства Слобожанщини в добу після селянської реформи 1861 року. Поет, який тривалий час служив у канцеляріях і повітових установах, досконало знав побут селян, боргову кабалу та занепад традиційного патріархального устрою.
У цьому тексті романтична туга за козацькою минувшиною поступається місцем тверезому, майже натуралістичному реалізму: романтичний кунтуш лишається хіба що спогадом на тлі дірявої кишені та шкапи в три цілкових, демонструючи соціально-економічну руйнацію тогочасного села.
Форма
Твір написано чотиристопним ямбом із чергуванням жіночих і чоловічих клаузул (абаб), із використанням простої та виразної народнорозмовної лексики. Динамічний ритм імітує розмовне мовлення, насичене риторичними звертаннями, вигуками та діалогічними репліками. Звуковий малюнок увиразнюється алітераціями глухих і шиплячих («ш», «ж», «ч»), що передають психологічну напругу та нервовий запал героя.
Як читати
Центральним є образ селянина-«злидаря», чия сповідь сповнена трагічного фаталізму. Горілка у вірші постає не проявом розбещеності, а єдиним доступним анестетиком проти нестерпних соціальних реалій і безнадії. Побутові деталі (дірка в кишені «в піваршина», напівзруйнована хата, що «в землю поринає») контрастують із добробутом шинкаря Гершка, створюючи виразну соціальну опозицію низу й верху.
Фінал вірша сповнений гіркої іронії: готовність тижнями відробляти борги засвідчує колосальну знеціненість праці селянина та відсутність будь-яких перспектив. Водночас образ корчми на розтоці набуває ознак зловісного локусу розпачу, де знедолена людина добровільно віддає залишки власної гідності за мить забуття.
Теми: соціальна несправедливість · селянська бідність · алкоголізм як утеча · пореформене село · драматичний монолог · безвихідь