Недорід
Яків Щоголів
Чом не спиш ти, сиротино,
В пізній ночі час?
Спи тихесенько, дитино:
Бог не спить за нас!
Вчора я проголодала
В горі та журбі,
Так тому і не давала
Молочка тобі.
Недорід у нас: нічого
Поле не дало;
А коли й зійшло у кого,—
Сонцем попекло.
Так тепер, хвалити бога,
Цар звелів дарма
Дати хліба, скільки змога,
У кого нема!
Спи ж, мале моє, тихенько;
Завтра про біду
Ми забудемо; раненько
В волость я піду.
Хай запише писар в книжку
Позив мій, як зна,
То й мені дадуть потрішку
Борошна й пшона.
Я горща води нагрію,
Вкину галушок,
На підсмажечку олію
Чи сальця шматок.
Втихомирся ж, сиротино,
В пізній ночі час,
Та й засни, моя дитино:
Бог не спить за нас!
1892
Про вірш
Драматична соціально-побутова колискова, сповнена материнського болю й гіркої іронії, що викриває трагедію спустошливого селянського голоду на тлі ілюзорних надій на царську милість.
Історія
Поезію датовано 1892 роком — часом страшного голоду 1891–1892 років, який охопив чорноземні губернії Російської імперії, зокрема східноукраїнські та слобожанські повіти внаслідок жорстокої засухи та грабіжницької політики імперського режиму.
Твір увійшов до збірки «Слобожанщина» (1898) у циклі творів, присвячених гіркій недолі пореформеного селянства, свідком зубожіння якого поет був під час своєї багаторічної служби в повітових установах.
Вірш демонструє еволюцію Щоголева від суто романтичного споглядання до глибокого соціально-викривального реалізму та драматизму, де фольклорний жанр колискової переосмислюється як документ народної трагедії.
Форма
Написано чотиристопним хореєм із перехресним римуванням (АbАb) і чергуванням жіночих та чоловічих рим у формі шести строф-катренів.
Жанрова основа — колискова пісня («байка»), перетворена на монолог знедоленої матері; монотонний заколисувальний ритм парадоксально контрастує з жахливим змістом материнських зізнань, створюючи потужну психологічну напругу.
Як читати
Образна система твору розкриває картину катастрофи селянського космосу через фізіологічну деталь: голодування матері унеможливлює вигодовування немовляти («не давала молочка тобі»). Сонце, яке у традиційній ліриці постає джерелом життя, тут перетворюється на руйнівну силу («сонцем попекло»), підкреслюючи безвихідь екзистенційної кризи.
Трагічний підтекст поглиблюється за рахунок разючої наївно-монархічної віри селянки в «царську поміч», яка звучить не як панегірик, а як гірка сатира на бюрократичну машину імперії: щоб отримати дещицю збіжжя на порятунок від смерті, знесилена жінка мусить подолати чиновницьку волокіту у волості («хай запише писар в книжку позив мій»).
Фінальна кулінарна мрія про окріп із галушками на краплі олії стає апогеєм скромних сподівань людини, поставленої на межу фізичного виживання, а рефрен «Бог не спить за нас!» звучить водночас і як щира молитва зневіреної душі, і як безмовний докір вищим силам за земні страждання невинних.
Теми: селянське горе · голод і недорід · материнська любов · жанр колискової · соціальна несправедливість · іронія надії