Неня
Яків Щоголів
Поле вранці на вгороді
Зіллячко бабуся;
А між зіллям, похилившись,
Спить її Маруся.
Чорнобрива та вродлива,
Спить вона й не чує,
Як її небога — неня
Плаче та сумує.
Каже: "Спи, моя голубко,
Спи, поки дівуєш;
Пробіжать твої годочки,
Так, що і не вчуєш.
Горечка тепер не знаєш
Ти, моя дитино;
Підеш заміж — наберешся
Всякої години.
Їстимуть тебе зовиці,
Їстиме свекруха;
Злиднів повно, діти плачуть,
Чоловік не слуха.
Всяке діло за тобою,
І не стане мочі
Все робити та робити
З ранку і до ночі.
От і схилишся і станеш
Ти, моя Маруся,
В тридцять літ уже старенька,
А в сорок — бабуся.
Так і я, моя кохана,
Поки дівувала,
Як той день, була хороша,
Маком розцвітала.
Вийшла заміж — все минулось!
Вийшла та й пропала;
Ізігнулась, ізмарніла,
Навіки пропала!"
А вродлива, чорнобрива
Спить собі й не чує,
Як її небога — неня
Плаче та сумує.
1876
Про вірш
Глибоко драматична елегія-голосіння про безрадісну жіночу долю в патріархальному селі, побудована на контрасті між безтурботним дівочим сном і гірким материнським плачем-пересторогою.
Історія
Поезія датована 1876 роком і згодом увійшла до збірки «Ворскла» (1883). Це період найвищої зрілості таланту Якова Щоголева, позначений поглибленням психологізму та зверненням до традиційних тем української класичної поезії (зокрема шевченківської традиції осмислення жіночого безталання).
Слобожанський побут XIX століття з його важкою фізичною працею та суворим підпорядкуванням невістки чужій родині послужив реалістичним підґрунтям твору. Щоголів майстерно переплавив фольклорний мотив матері-жалільниці в універсальну трагедію жіночого згасання.
Форма
Віршовий розмір — чотиристопний хорей із пірихіями, що генерує плавну, пісенно-колискову ритмомелодику, яка парадоксально дисонує з трагічним змістом монологу. Твір членується на чотиривірші з перехресним чергуванням дактилічних та жіночих закінчень без обов'язкового суворого римування всіх рядків (форма, близька до народної коломийкової чи козацької пісні). Текстова рама (початок і фінал) утворює замкнене композиційне коло.
Як читати
Композиція побудована на виразному антитетичному прийомі: сон юної, вродливої Марусі серед городнього зілля протиставляється монологу виснаженої літами матері. Спляча дівчина символізує весну життя, цвітіння («маком розцвітала»), тоді як мати постає живим свідченням того, на що неминуче перетвориться ця краса під тягарем родинного деспотизму свекрухи, зовиць і злиднів.
Лейтмотив раннього старіння («В тридцять літ уже старенька, / А в сорок — бабуся») розкриває жорстоку фізіологічну та психологічну ціну шлюбу для селянки. Кільцева композиція вірша закріплює фатальну незворотність цього життєвого кола: безтурботна молодість не чує пересторог досвіду й приречена повторити ту саму жертовну стежку.
Теми: жіноча доля · материнський біль · патріархальний побут · минущість краси · фольклорний паралелізм · родинний конфлікт