В темний вечір зим холодних,
В парту кинувши книжки,
Ми збирались коло грубки
Слухать нянині казки.
Надворі було хуртеча
Та метелиця мете;
За ворітьми коло вікон
Сніг горбами наросте;
По задвірках крутить вітер,
Аж віконниці риплять;
А у нас у грубці дрова
І палають і тріщать.
От ми й кинемось на шию
Нашій няні, щоб вона,
Няня мила та хороша,
Розказала нам, що зна,
Про Івашечка, про відьму,
І про пекло, і про рай...
І почне писати казка,
Тільки слухай — не зівай!
Зворушлива лірико-сповідальна картина затишного дитинства, де тепло рідної оселі та магія народної казки протистоять крижаній зимовій заметілі за вікном.
Поезія «Няня» була надрукована у визначній поетичній збірці Якова Щоголева «Ворскла» (1883). Цей твір органічно входить до тематичного блоку спогадів про дитинство та родинне гніздо, що посідає одне з центральних місць у його художній рефлексії.
Біографічною основою вірша стали особисті дитячі спогади поета про життя в Охтирці на Харківщині (Слобожанщині), де майбутній класика зростав під впливом теплої опіки простих дворових людей і народної усної словесності. Постать няні для Щоголева є не просто приватною згадкою, а сакралізованим образом берегині фольклорної пам'яті.
Твір написано чотиристопним хореєм із послідовним чергуванням жіночих і чоловічих закінчень. Вірш побудовано на перехресному римуванні, що гармонійно підтримує співучу, майже пісенно-речитативну оповідну манеру, притаманну епічним імпровізаціям.
Ритміко-інтонаційна канва зіткана з живої розмовної мови із включенням фольклорних кліше, пестливої лексики та градацій («хуртеча та метелиця мете», «і палають і тріщать»), що відтворює безпосередню мовну стихію дитячого захоплення казковою оповіддю.
Композиція вірша ґрунтується на виразному романтичному паралелізмі: грізний, холодний, хаотичний світ зовнішнього простору («темний вечір», «метелиця мете», «віконниці риплять») контрастує з гармонійним, захищеним мікрокосмом домівки, центром якого є палаюча грубка та постать доброї няні.
Образна система увиразнює дитяче світосприйняття, де межа між реальністю та міфом легко розмивається. Відмова від шкільних підручників («в парту кинувши книжки») на користь живого казкового переказу маркує пріоритет духовно-чуттєвого пізнання через призму народної фантазії («про Івашечка, про відьму, і про пекло, і про рай»).
Твір сповнений світлої ностальгії за втраченим золотим віком дитинства та виражає глибоку шану українській жінці-казкарці, котра через архетипні оповіді закладає в дитячу душу базові естетичні та моральні орієнтири боротьби добра зі злом.
Теми: дитинство · родинне вогнище · народна казка · образ няні · зимовий затишок · фольклорна пам'ять