Ніч
Яків Щоголів
Ніч, що без місяця, ніч, що без зірочок,
Темная, темная ніч!
В шати з глибокої темряви убрана,
Маєш над всіми ти міч.
Сильний зове тебе сили впокоїти,
Хворий — щоб врази забуть;
Завжди гулящі і вічні трудовники, —
Всі тільки ніченьку й ждуть,
Щоб, одягнувшися темними крилами,
Ти полетіла й з руки
Щедро і сміло бажаючим сипала
В вічі снодійні маки.
Ніч, що без місяця, ніч, що без зірочок,
Всіх ти приспиш, — та чому
Сильна впокоїти хворих і втомлених,
Сна не сподієш тому,
Хто проклина свою долю занедбану,
Згуби надій молодих:
Є їх по білому світові страдників,
Є їх багато таких!
О, принеси ж ти їм, ніченько темная,
Повні оманою сни,
Щоб хоч у їх вони іноді бачили
Просвіт своєї весни!
Про вірш
Елегійний романтичний роздум про ніч як універсальне пристановище для втомлених і знедолених та болісне усвідомлення безсилля темряви розвіяти душевні страждання тих, хто втратив життєві надії.
Історія
Поезія належить до зрілого періоду творчості Якова Щоголева й увійшла до його першої визначної поетичної збірки «Ворскла» (1883), яка засвідчила повернення митця до активного літературного життя після тривалого періоду самоізоляції від столичного журнального процесу.
Як представник пізнього крила харківської романтичної школи, Щоголев у цій поезії трансформує традиційні європейські та українські романтичні топоси ночі. Замість демонічного бунту чи містичного жаху автор звертається до глибокого психологічного переживання соціальної й особистісної драми, характерної для настроїв української інтелігенції пореформеної доби другої половини XIX століття.
Форма
Вірш написано чотиристопним дактилем із чергуванням жіночих та чоловічих клаузул, що створює плавний, заколисливий, суто пісенний медитативний рух, адекватний темі заколисування й сну. Строфічна організація тяжіє до класичного катрена з перехресним римуванням (АбАб), де непарні рядки завершуються дактилічним або жіночим спочинком, а парні — увиразненим чоловічим.
Евфонічна структура вирізняється багатством сонорних приголосних ([н], [м], [р], [л]) та алітераціями глухих шиплячих, що відтворюють атмосферу нічної тиші, шелесту темряви й магічного гіпнотичного навіювання («снодійні маки»).
Як читати
Образ ночі у творі розгортається у двох взаємодоповнювальних іпостасях: як архетипна володарка вселенського спокою («маєш над всіми ти міч»), що дарує фізичне зцілення працьовитим і недужим, і водночас як безсила розрадниця перед пеклом внутрішнього екзистенційного болю людини, обманутої долею. Контраст між тілесною втомою («вічні трудовники») та духовною руїною («згуби надій молодих») становить нерв ліричного сюжету.
Символічний образ «снодійних маків» закорінений як у народнопоетичних уявленнях про мак як рослину забуття й сну, так і в античній традиції персоніфікації Гіпноса й Морфея. Щоголев майстерно переплітає етнографічний фольклорний колорит із романтичним культом ілюзії: фінальне прохання дарувати «повні оманою сни» підкреслює трагізм світовідчуття, де єдиним порятунком від задушливої дійсності стає оманлива мара минулої або омріяної весни.
Теми: ніч і забуття · романтична елегія · страдництво і втрачені надії · сон і омана · екзистенційна самотність