Новобранець
Яків Щоголів
Гей збирались в город наші парубки
До призову — розбирати жеребки.
Брали всі, і я за ними вибирав,
Та не втрапилось — щасливого не взяв.
Повернули нас в казарму,— все прощай:
Рідна хата, темний ліс, зелений гай!
Що нам звиклось — треба хлопцям забувать:
Нас почнуть в казармі в ранець одягать;
Рано збудять, оглядітись не дадуть,
Перекличуть, до майдану поведуть;
Стануть вчить, як в турка тикати ружжом
Та махати вгору шаблею кругом.
Намахаємось за день: заниє все!
Тільки вечір наше лихо рознесе.
Прийде вечір,— скажуть: "стройся на места!"
Барабанщик вдаре тра-та, та-та-та…
Крикнуть всі за барабаном, крикну й я
Здрастуй, милая, хорошая моя!
Здрастуй, милая… а мила бозна-де:
Ломе руки, плаче, парубка не жде.
Гей ти, мила, чорнобрива, не журись,
Що з тобою ми недовго нажились!
Гей ти, мила, рученяток не ламай,
Що іде твій новобранець за Дунай!
Ось гукають вже рівнятись на міста;
Барабанщик вдарив тра-та, та-та-та…
Всі кричать за барабаном, крикну й я:
Здрастуй, милая, хорошая моя!
1877
Про вірш
Драматичний монолог українського парубка, рекрутованого до імперського війська перед відправленням на Балканський театр воєнних дій. Твір розкриває трагедію насильницького відриву селянина від рідної землі й коханої крізь призму казенної солдатської муштри.
Історія
Поезія безпосередньо відгукується на події російсько-турецької війни 1877–1878 років, коли масовий рекрутський набір і жеребкування поламали долі тисяч українських селянських родин. У цей період Яків Щоголів, перебуваючи на службі в Харкові після тривалої творчої паузи, з особливою чуйністю фіксував соціальні зрушення та народні драми, спричинені імперською мілітарною експансією.
Твір органічно продовжує потужну лінію рекрутських і солдатських пісень в українській класичній традиції (зокрема започатковану Тарасом Шевченком), проте Щоголів увиразнює її специфічно слобожанським побутовим колоритом і психологічно достовірною фіксацією новобранського побуту. Пізніше вірш увійшов до першої авторської збірки «Ворскла» (1883), де репрезентував блок гостросоціальної реалістично-романтичної лірики.
Форма
Вірш написано чотиристопним хореєм із парним (суміжним) римуванням (AABB), що відтворює інтонаційну структуру української козацької та рекрутської пісні. Ритмічний малюнок динамічний, чіткий, маршовий, що посилюється звуконаслідувальними рефренами барабанного бою («тра-та, та-та-та»).
Фольклорна пісенна мова поєднується з військово-казарменим жаргоном та русизмами («рандець», «ружжо», «стройся на места»), які виконують виразну текстологічну функцію відчуження, позначаючи агресивний тиск чужого армійського середовища на традиційний світогляд хлібороба.
Як читати
Композиція твору будується на різкому контрасті двох світів: затишного, природного простору українського села («рідна хата, темний ліс, зелений гай») і механізованого, знеособленого казарменого простору («майдан», «паради», штиковий бій). Втрата свободи маркується мотивом нещасливого жеребка, який у народній ментальності ототожнюється з фатумом і лихою долею.
Звукова партитура вірша передає психологічний злам героїв: сухий гуркіт барабана глушить живі людські почуття, перетворюючи відчайдушне звернення до коханої («Здрастуй, милая, хорошая моя!») на автоматизований крик у шерензі. Образ далекої нареченої, що «ломе руки» і чекає на козака-новобранця, який вирушає за Дунай, перегукується з давніми думами про дунайські походи, надаючи тогочасній соціальній трагедії архетипного виміру.
Теми: рекрутчина · російсько-турецька війна · чужина та рідний край · розлука закоханих · трагедія селянської долі · солдатська муштра