Нива
Яків Щоголів
Бог мене в полі постлав не з-за того,
Щоб не давала я миру нічого;
Щоб я під небом без вжитку чорніла,
Сили ховала, од вітру марніла.
Я б з тебе брати багато не стала:
Дай мені тільки гартовані рала;
Зріж лемешем мою сіру вершину,
Кинь по тій оранні зерна частину.
Зерно лежатиме тихо і смирно;
Я до пори догляжу його вірно,
Поки дощем мене хмара не вдаре,
Сонце зцілюще із неба прижаре.
Зерно коріння постеле в ту пору,
Кине стрункую стеблину угору, —
Йди тоді килим зелений глядіти,
Щоб опісля уже більш не ходити,
Аж поки соком колосся наллється,
Повне вагою додолу погнеться,
Миттю поспіє і золотом чистим
Зачервоніє під сонцем огнистим.
Дай тоді швидше наклепані коси,
Жниво покірне клади у покоси;
Скарб мій багатий вези у стодоли,
Щоб не вертати до мене ніколи.
Все з мене буде, що можна, узято;
Мало даси мені — знімеш багато;
Що ж тоді матиму я дорогого?
Стерню пожовклу, що не варт нічого!
Серпень настане,— почну я марніти;
Ти перестанеш до мене ходити…
Слухай же: прийде мій час замирати,
Так посилкуйся одно пам'ятати:
Той чоловіком ніколи не буде,
Хто у талані покине й забуде
Те, що у добру годину любилось,
Але в глибоку могилу вклонилось!
1882
Про вірш
Алегорично-повчальний вірш про святий обов'язок хліборобської праці, жертовну щедрість землі та моральний імператив незрадливої вдячності до витоків власного благополуччя.
Історія
Поезія створена 1882 року й увійшла до збірки «Ворскла» (1883), репрезентуючи вагому грань ідіостилю Щоголева — етнографічно-селянський цикл, навіяний глибоким спостереженням за буттям та аграрним календарем слобідського селянства.
У цьому творі поет синтезує традиційне для українського романтизму народницьке співпереживання праці хлібороба з філософським осмисленням космічного зв'язку людини, Бога та сакрального родючого ґрунту.
Форма
Твір написано чотиристопним анапестом із суцільним суміжним жіночим римуванням (aabbcc), що створює плавний, величний і співучий епічний плин, споріднений з інтонаціями народних приповідок, дум та величальних пісень.
Поетичний синтаксис багатий на риторичні заклики, імперативні конструкції та афористичні сентенції, які завершують монолог поля високою повчальною мораллю.
Як читати
Твір побудовано у формі драматичного монологу-персоніфікації: розмовляє сама Нива, яка усвідомлює своє Божественне призначення дарувати хліб людям і прагне реалізувати приховану життєдайну силу через взаємодію з турботливою людиною-оратаєм.
Образна динаміка відтворює повний цикл дозрівання — від тихого зерна у вогкій ріллі до буйного колосся, золотого жнива і згодом покинутої, пожовклої стерні. Фінальна строфа переростає вузькі межі аграрного циклу, трансформуючись у глибокий морально-етичний заповіт: засторогу проти невдячності й забуття тих, хто віддав усі свої сили заради чужого тріумфу і щастя.
Теми: праця хлібороба · персоніфікація природи · щедрість землі · вдячність і вірність · християнська мораль