Огир
Яків Щоголів
На просторі і на волі
Мчиться огир в Дикім Полі;
Поле дике, та й в коню
Море полум'я й вогню.
Поводи й узда у його,
Наче з золота ясного,
І стремена, і сідло
Лиснуть карбами, як скло;
Ще й попона з кармазину
Перекинута на спину;
Але блиск того добра
Криє негідь і кура.
Все пошарпане, побите,
Кров'ю чорною облите…
Огир бігу не спиня,—
Страшно глянуть на коня!
Ось на терен він наткнеться,
Ось на камінь він спіткнеться
Упаде ж він, упаде
Й нізавіщо пропаде!
Неудержний, неслухняний,
Кінь-арабець, кінь огняний!
Де, кажи, хазяїн твій,
Запорожець молодий?
Чи в степу, чи коло стана
Ти свого покинув пана;
Й нащо кинув ти його
Помирати одного?
Кінь ірже, та не говоре,
Тільки з вітром в гоні споре,
Тільки землю б'є в одвіт,
Не жаліючи копит;
Все летить, летить тернами,
Будяками, бур'янами,
По бескедам і ярам
В здобич беркуту й орлам…
Про вірш
Динамічна романтична балада-видіння про ошатного бойового коня, який мчить Диким Полем, оплакуючи загибель свого вершника-запорожця. Твір є алегорією втраченої козацької вольниці та невблаганного згасання лицарської доби Степової України.
Історія
Поезія належить до зрілого періоду творчості Якова Щоголева й увійшла до його знакового дебютного зібрання «Ворскла» (1883). Як один із найяскравіших спадкоємців харківської романтичної школи (І. Срезневський, А. Метлинський, М. Костомаров), Щоголів усе життя плекав елегійно-героїчний культ Запорозької Січі та оспівував безмежні простори історичної Слобожанщини.
У цьому творі автор синтезував фольклорний архетип коня як нерозлучного побратима воїна з романтичною традицією «мазепинського» шаленого бігу крізь пустку (співзвучно з байронівськими мотивами), створивши самобутній монументальний символ невпокореного національного духу.
Форма
Твір написано чотиристопним хореєм із переважно парним римуванням. Стрімкий темп, часті пірихії та синкопи віртуозно імітують безупинний кінський галоп, а звукопис (нагромадження сонорних «р», вибухових «б», «п», свистячих «с») увиразнює драматичне напруження й фізичне тертя об чагарі та каміння.
Композиція побудована у формі баладного запитання-апострофи ліричного оповідача до німого коня, де відсутність відповіді вербальної заміщується красномовними дієслівними градаціями шаленого руху.
Як читати
Образ огиря позбавлений побутової утилітарності й постає міфопоетичним символом козацької шляхетності та вірності: золота збруя, кармазинова попона й лискуче сідло різко контрастують із запеклою кров'ю, негіддю та пилом. Цей мальовничий антитетичний ряд символізує перехід від тріумфального лицарського герцю до невідворотної кривавої катастрофи.
Кінь утілює чисту природну стихію («море полум'я й вогню»), що виривається за межі людського порядку; відмова зупинитися і фатальний стрибок у прірву («в здобич беркуту й орлам») трактуються як небажання підкоритися неволі після загибелі господаря. Твір набуває філософського підтексту жертовної вірності й фатальної приреченості героїчного козацького світу перед лицем забуття.
Теми: козацька лицарська доба · побратимство коня і вершника · Дике Поле · фатальна загибель · романтична нескореність · елегія втраченої волі