Остання Січа
Яків Щоголів
(І. Н. Дерев'янкіну)
Ти бажав знайти руїни,
Де остання Січа вмерла?
Не шукай: доба бігуча,
Як усе, і їх пожерла!
Онде швандяють по хатах
Гречкосії, хлібороби, —
Володільники убогі
Запорозької худоби.
Віл і рало на задвірках;
По тинах горшки і глеки;
На грядках маки червоні
Схнуть і хиляться від спеки.
Сонце гріє, як і гріло;
З плавень тягне вітер вільний;
Плачуть верби й очерети
Обіч берега Підпільни.
Ти не вбачиш ні Покрови,
Де молилася громада,
Ні широкого майдану,
Де гула козацька рада.
І нема тепер нічого,
Що б тобі проговорило,
Як велике товариство
І жило тут, і кипіло.
Там, де полум'ям блискучим
Пронеслось життя козаче,
Смирна ластівка літає,
Ворон іноді закряче.
На могилі та по зорях
Тягне з плавень вітер вільний;
Плачуть верби й очерети
Обіч берега Підпільни…
Про вірш
Гірка елегія-реквієм про зникнення козацької вольниці, духовне здрібніння нащадків та байдужу невблаганність історичного часу, що поглинув сліди легендарної Підпільненської Січі.
Історія
Поезія присвячена приятелеві поета І. Н. Дерев'янкіну й опублікована у збірці «Ворскла» (1883), виражаючи характерну для пізніх романтиків тугу за героїчним минулим України.
Твір тематично пов'язаний зі зруйнуванням Нової (Підпільненської) Січі 1775 року російським царатом і відбиває болісну рефлексію української інтелігенції XIX століття над втратою державної автономії та дегероїзацією народу.
Форма
Вірш написано чотиристопним хореєм із перехресним римуванням (abab) із чергуванням жіночих і чоловічих клаузул, що створює карбований, маршово-траурний ритмічний малюнок.
Композиція твору кільцева: початковий мотив вітру та прибережних плавень Підпільної обрамлює гірку центральну інвективу, увиразнюючи медитативний плач природи.
Як читати
Поет вдається до різкої антитези між героїчним воїнством минулого («полум'я блискуче», «велике товариство») та побутовою приземленістю сучасників («гречкосії, хлібороби»), які байдуже утилізують спадок пращурів.
Природа довкола Підпільної (вітер, очерети, плакучі верби) виступає єдиним вірним носієм історичної пам'яті, оплакуючи руїну там, де люди змирилися з забуттям і рабською буденністю.
Теми: історична пам'ять · Остання Січа · руїна · трагедія забуття · козацька героїка · романтична елегія