Півень
Яків Щоголів
Як повіє завірюха,
Борва з вулиці засвище,
Я сховаю веретенце,
Гребінь, прядиво і днище.
Гніт в каганчику тихенько
Стане мріти й притухати;
Цвіркуни покинуть пісню
Невгавучу цвіріньчати.
Хай же й свище хуртовина,
Снігом вікна замітає:
В хаті тихо, все поснуло,
І ніхто ж тебе не лає!
Роздягнусь я, потягнуся,
В теплий запічок полізу,
У кожух ніжки холодні
Заверну вгорі і знизу.
А почне мені дріматись,
Я під голови м'якеньку,
Щоб було спокійно спати,
Підгорну мою рученьку.
Тільки шкода те, що мамі,
Мабуть, мулила та гривня,
Так взяла вона й купила
На лиху годину півня.
І не дасть же він і ніччю
Задрімати чоловіку:
Шию витягне, та зразу
Так і крикне: кукуріку!
Ох, якби була я злюча,
Та на те ще й волю мала,
Я б сьому горланю — півню,
Певно, голову зірвала!
Про вірш
Жартівлива побутова замальовка слобожанського селянського життя, побудована у формі безпосереднього й лукавого монологу молодої втомленої дівчини-прялі, чий затишний сон на запічку безжально обриває крик недоречно купленого півня.
Історія
Твір належить до збірки «Ворскла» (1883) та представляє колоритну гумористичну лінію поезії Якова Щоголева, де автор із теплою симпатією й етнографічною точністю відтворює домашнє повсякдення слобідської селянської оселі в зимову пору.
Поезія генетично пов'язана з дівочим фольклором — прядильницькими піснями, вечорничними жартами та коломийками. Вона яскраво демонструє спорідненість харківського поетичного романтизму з народною сміховою культурою та наївним реалізмом.
Форма
Вірш написано правильним чотиристопним хореєм із суцільними жіночими безримними та римованими закінченнями, що наслідує ритміко-мелодійний канон української народної пісні (зокрема пісень веснянкового чи колядково-щедрівкового танку, коломийкових віршів).
Мовна тканина твору вирізняється багатством пестливої лексики («веретенце», «каганчик», «рученька», «ніжки»), живою розмовною фразеологією («мулила та гривня», «на лиху годину») та звуконаслідувальними вкрапленнями («цвіріньчати», «кукуріку»). Інтонація легка, невимушена, наспівна.
Як читати
Композиція вірша майстерно конструює відчуття затишку замкненого хатнього мікросвіту в контрасті з ворожою зимовою негодою назовні: завивання борви та хуртовини за вікном лише посилюють насолоду від тепла натопленого запічка, де можна нарешті відкласти тяжку монотонну працю — сховати днище, веретенце й прядиво.
Образ ліричної героїні — працьовитої, але молодої й охочої до здорового дівочого сну прялі — змальовано через пластичні тілесні деталі (загорнуті в теплий кожух змерзлі ноги, підкладена під голову рученька, пригаслий каганчик, тиша після співу цвіркуна). Ця мирна картина релаксації створює відчуття абсолютної безпеки й гармонії селянського космосу.
Комічний злам сюжету розгортається через раптову появу бунтівного елемента — купленого матір'ю півня-горланя, який не знає пори для спочинку. Дівчаче комічне нарікання на мамине марнотратство та вдавано грізні погрози «зірвати голову» порушникові тиші позбавлені справжньої жорстокості: це традиційна народно-сміхова гіпербола, що випромінює життєлюбний гумор, щирість та оптимізм слобожанського світосприйняття.
Теми: народний гумор · селянський побут · дівоча праця і відпочинок · зимова завірюха · фольклорні мотиви · слобожанська хата