Покій
Яків Щоголів
Борячись з нудьгою,
По світу блукаю;
Все того покою,
Де він є, шукаю.
Хуторів і сіл я
Обійшов чимало:
Ухо причувалось,
Око не дрімало.
Пильно зазирав я
В жадний двір і хату,
В хату ізпідряду —
В бідну і багату.
Бачив я, як прагнуть
Всі того покою;
А покій, навперіч,
Плине за водою.
Всього є багато
В хуторах і селах:
Неба без очерку,[1]
Садовин веселих.
А по хатах пусто,—
Тільки й є, що діток;
Гине на горілку
Бідний заробіток.
Старшини без ліку,
А ніде поради;
Глит[2] немилосердний
Їсть нас без повади.
Бачу, що голоті
Доля невесела,—
От я взяв та й кинув
Хутори і села…
В городи пішов я
Тихою ходою;
Мусив там шукати
Все ж таки покою.
В городах я бачив
Куряву та камінь,
Грюкотню од ранку.
Ніччю бісів гамін.
Гроші, як полова,
Сипляться без ліку;
В кого ж їх немає —
Горе чоловіку!
Бенкети, безпуття,
Небагато віри;
Всі б один другого
Шарпали, як звірі.
Кинув я в неміччі
Кам'яну гординю,
Щоб іти від неї
Геть — куди в пустиню.
От вона і ззаду;
Поле й вигін ближче;
Бачу: недалеко
Церква й кладовище.
Відкілясь холодним
Вітрецем подуло;
До святого міста
Щось мене тягнуло.
Сів я край могили,
В небо углядівся:
Мовчки у безмір'ї
Жайворонок вився.
Так була тут тиха
Жадная могила,
Що і тая пташка
Щебетать не сміла!
Віра і безвір'я,
Золото й грязюка,
Без кінця весілля,
Непощадна мука;
Ліпота і негідь,
Сила і немічність, —
Все тут уляглося,
Все пішло у вічність.
Нічого ж там більше
По світу блукати:
От куди покою
Треба йти шукати!
Примітки
[1] Безмежно.
[2] Глитай.
1831
Про вірш
Екзистенційний роздум мандрівника у пошуках внутрішнього миру й духовної гармонії, який відкриває абсолютний спокій лише на цвинтарі, де нівелюються соціальні нерівності та марнота земного світу.
Історія
Поезія належить до добірних зразків медитативно-філософської лірики Якова Щоголева і ввійшла до його збірки «Ворскла» (1883). У цей період митець гостро переживав відчуження від метушливої міської цивілізації, шукаючи прихистку в самотності, тиші та спогляданні природи Слобідського краю.
У вірші відобразилися розчарування народницькими ілюзіями щодо ідеального сільського устрою та неприйняття хижацького наступу ранньокапіталістичного міста. Автор фіксує соціальні виразки пореформеної доби — зубожіння селянства, пияцтво, визиск («глит немилосердний»), водночас підносячи ці побутові реалії до універсального конфлікту людини з дисгармонійним світом.
Форма
Вірш написано тристопним хореєм із перехресним римуванням (abab) і послідовним чергуванням жіночих та чоловічих закінчень. Такий розмір надає монологові чіткого кроку мандрівної пісні, ритмізованої ходи пілігрима, наближаючи поезію до традицій філософських псалмів і мандрівних кантів Григорія Сковороди.
Строфіка організована в лаконічні чотиривірші з прозорою синтаксичною структурою. Мелодика твору плавно перетікає від тривожного, дробного переліку земних незгод (акустичний образ міського гуркоту й безладдя) до величавої паузованої тиші у фінальній картині кладовища.
Як читати
Образ ліричного героя втілює архетип безпритульного правдошукача й мандрівника, чий рух має коловий, випробувальний характер. Спершу він ревізує сільський простір, де сподівався віднайти первозданну тишу, проте натрапляє на соціальну деградацію: беззахисність перед лихварем-глитаєм, злидні та гіркий заробіток, потоплений у чарці. Пасторальний пейзаж виявляється лише декорацією для людського лиха.
Другий етап мандрів — місто — постає інфернальним локусом «кам'яної гордині», огорнутим курявою, шумом та безбожництвом. Тут людські взаємини деградують до звірячої гризні за золото. Цей урбаністичний образ несе в собі барокову традицію викриття ярмарку марноти, де людина остаточно втрачає гідність і мир душі.
Розв'язка настає на межі між профанним та сакральним світами — край сільського цвинтаря коло старої церкви. Тут автор розгортає оксиморонну філософську панораму: віра і безвір'я, багатство й бруд, весілля та пекельна мука врівноважуються смертю. Тиша могил настільки абсолютна, що навіть небесний жайворонок завмирає у безгомінні, відкриваючи героєві єдиний можливий примирений спокій — перехід у вічність.
Теми: пошук душевного спокою · мандрівництво і самотність · соціальна несправедливість · місто і село · філософія смерті · марнота буття