Попіл
Яків Щоголів
Я не дивуюся тому,
Юначе, силами багатий,
Що ти весіллю одному
Радів би віки слугувати;
На те в тобі і кров кипить,
На те твій вид здоров'ям дише,
У очах полум'я горить,
І сила грудями колише.
Але той бішений поток
Несе і радощі, і скруту,—
Так пий з його зцілющий сок
І геть розхлюпуй злу отруту.
Направ свій човен так, щоб він
Не в нетрі плинув по потоку,
А ніс тебе в раї долин,
У пристань тиху і глибоку…
І довго, довго човен біг,
Все між безоднями хитався,
Поки до пристані настиг
І вітром більш не колихався.
Там подорожній захотів
Зирнуть на кинуту країну,
Та і жахнувся: ряд годів
Поруйнував його родину.
Де ділись ті, що силу й міч,
Мов що нікчемне, розкидали;
Що ніч у день, а день у ніч,
Як божевільні, повертали?
Де ті, що шаною жили
І перед владою вклонялись;
Хіття до праці не несли
Й по горло в золоті купались?
Пропало все воно в гурті:
І шана, й влада, міч, і сила,
Без міри золото, та й ті,
Що всім безсумно володіли.
А хто жадав собі за смак
Згинати спину перед сильним,
Уже не в'ється, як черв'як,
Над його попелом могильним!
Про вірш
Глибока елегійно-філософська медитація про швидкоплинність земного буття, ілюзорність влади й багатства та трагічне зіткнення юнацького життєлюбного пориву з невблаганним руйнівним плином часу.
Історія
Поезія репрезентує зрілу філософську лірику Якова Щоголева пізнього періоду творчості (включена до збірки «Слобожанщина», 1898). Твір постав на тлі самотніх роздумів митця над життєвими підсумками, коли романтичний культ молодості зіткнувся з пізньоромантичним розчаруванням і спостереженням за моральним занепадом суспільства.
Для естетики харківських романтиків і світогляду Щоголева загалом надзвичайно характерним є бароковий мотив 'vanitas vanitatum' (марноти марнот), переосмислений крізь призму народної етики поміркованості, чистого сумління та шанобливого ставлення до чесної праці.
Форма
Твір написано чотиристопним ямбом із чергуванням жіночих і чоловічих рим (перехресне римування АбАб у першій частині, що переходить у суцільний астрофічний медитативний монолог із парними й охопними сполученнями).
Композиція побудована за принципом антитетичного двочастинного розгортання: від повчального дидактичного звернення до абстрактного юнака — до широкої алегоричної панорами історичного й екзистенційного краху гордині.
Як читати
Образний лад відкривається апологією молодості та вітальної енергії («кров кипить», «сила грудями колише»), яка одразу ж коригується архетипним метафоричним образом бурхливої ріки («бішений поток»), що символізує хаос мирських спокус і пристрастей. Рада ліричного оповідача пити «зцілющий сок» і оминати «злу отруту» спрямовує до філософського пошуку «тихої і глибокої пристані» — духовного миру й стоїчного спокою.
Друга частина розгортає мотив раптового прозріння подорожнього, який озирається на минуле й бачить тотальну руйнацію. Щоголів майстерно викриває паразитичну еліту свого часу: тих, хто жив суєтною шаною, купався в золоті, плазував перед володарями й цурався праці. Етичний імператив автора відкидає культ наживи на користь моральної гідності.
Символіка попелу («над його попелом могильним») та черв'яка втілює граничну девальвацію земної величі перед обличчям смерті. Смерть урівнює сильних світу цього та їхніх прислужників, перетворюючи колишню пиху на безликий прах, перед яким зникає навіть підлесливе плазування.
Теми: плинність часу · марнота марнот · філософське прозріння · осуд користолюбства · віталiзм молодості · невідворотність смерті