Пожежа
Яків Щоголів
Прокіп настав, наступило і жниво:
Ось зажовтіла за нивою нива,
Ось поспіває і сиплеться колос…
Все схаменулося, все в один голос:
Годі нам, годі без діла лежати,
Ну за години косити та жати!
І піднялися, серпи посталили,
Справили коси, вози порядили;
Сало й пшоно в казаночки складали,
Воду в барила з криниць наливали…
Дома остались одні тільки діти:
Ніде їх людям з собою подіти.
Все потягло, що робити уміло,
На косовицю; село опустіло.
Гей, закипіла на нивах робота!
Косе і в'яже до поту біднота.
Косе і день вона, косе і другий,
Гнеться і в'ється, як гад од потуги.
Третього дні, як взялися за діло,
Сонце із неба ще більш запалило.
Варом їх варе… Коли ж огляділись,
Аж у селі їх немов закурилось…
Так і скипіли: ось вітер димочок
З хати на хату кида, як клубочок;
Далі, мов хмара, кругом почорніло, —
Все, чому можна, як в пеклі горіло…
Кинулись люди додому, а дома
Діло вже здіяв огонь та солома.
Тільки одно там небоги й застали:
Попіл курився та печі стирчали…
Збув ти, сердешний, останню свитину
Та побивався на тую хатину,
Ви, молодички, не їли, не спали,
Ночі не спали — куделечки пряли.
Де твоя тая худоба, Маруся,
Що тобі дбали і мати й бабуся?
Де ваші діти маленькі поділись?
Лучче б ви, люди, на світ не родились!
1877
Про вірш
Драматична соціально-побутова балада про нещадну стихію пожежі, яка вмить спопеляє плоди тяжкої селянської праці та людські надії.
Історія
Створена 1877 року поезія увійшла до першої авторської збірки «Ворскла» (1883), зафіксувавши реалістично виписані реалії пореформеного слобожанського села. Літня жнивна пора була кульмінацією річної боротьби селянина за виживання, коли кожна загроза хаті чи врожаю означала голодну смерть.
Твір яскраво репрезентує баладний струмінь творчості Щоголева, де фольклорний етнографізм поєднується з гострим відчуттям фатальної незахищеності трудової людини перед сліпими силами стихії та соціальної долі.
Форма
Поезію написано тристопним анапестом із парним суміжним римуванням (aabb), що створює стрімкий, наростаючий ритм, передаючи динаміку роботи на ниві та шалений розгін вогняної бурі.
Евфонія вірша насичена звуконаслідувальними комплексами, алітераціями вибухових та шиплячих приголосних, які відтворюють тріск полум'я, чад і клубочіння задушливого диму.
Як читати
Сюжет розвивається за канонами класичної трагедії: світла, піднесена картина спільної хліборобської праці на свято Прокопа раптово змінюється катастрофою. Контраст між життєдайною нивою та згарищем рідного гнізда підсилює безпорадність людини перед невблаганним роком.
Образ полум'я набуває демонічних, інфернальних рис («наче в пеклі горіло», «вогонь та солома»). Вогонь не просто нищить майно — він знищує пам'ять поколінь, родинне надбання («що тобі дбали і мати й бабуся») та позбавляє сенсу виснажливу жіночу працю над куделями довгими зимовими ночами.
Фінальний крик відчаю («Лучче б ви, люди, на світ не родились!») виводить твір за межі локальної хроніки нещасного випадку. Це філософський зойк над безпросвітністю селянської недолі, де навіть материнська жертовність і свята праця безсилі перед сліпим фатумом.
Теми: стихійне лихо · селянська праця · трагедія знедолення · фаталізм долі · фольклорна баладність · соціальний розпач