Шинок
Яків Щоголів
Не велику й не багату
Чоловік построїв хату,—
Та й поставив у селі
Коло мосту на шпилі.
Потім він, як в клітці пташку,
Над вікном повісив пляшку, —
І, як вітер похитне,
Пляшка візьме та й кивне.
А хіба ж воно одвіку
Теє можна чоловіку,
Щоб, як пляшка закива,
Не здуріла голова?
От як пляшка закиває,
Він до шинку й повертає;
Сяде, гляне в поставець
Та й потягне гаманець, —
А вже грошей і не ліче…
Чоловіче, чоловіче!
Що в тій бочці онде є, —
Все воно до дна твоє!
Там сидить твій заробіток,
Там лежить худоба діток;
Сіно те, що ти косив,
Жито те, що бог вродив;
Там твоя свитина сіра,
Хомути, ярмо, сокира;
Дрова ті, що ти продав,
Садовина, що збирав;
Сили ті, що їх не стало,
Те здоров'я, що пропало;
Сльози жінки, серця міч,
П'яна лайка день і ніч…
Все воно туди пірнуло,
Все в тій бочці потонуло;
А вона все теж одна —
І без верху, і без дна!
Чую: вітер повіває,
Пляшку хиле та хитає;
А вона — собі кива
Та до шинку зазива.
1881
Про вірш
Соціально-викривальна балада-пересторога, що з гіркою іронією та трагічним пафосом змальовує згубну владу оковитої, яка невблаганно поглинає людську працю, добробут і саму душу селянина.
Історія
Вірш «Шинок» створений 1881 року під час другого, надзвичайно плідного харківського періоду творчості Якова Щоголева, коли поет повернувся до активного літературного життя після понад двох десятиліть добровільного самітництва. Твір увійшов до його дебютної збірки «Ворскла» (1883), де автор подав цілісну панораму тогочасного українського побуту, звичаїв та соціальних лих пореформеного села.
Для Щоголева, який уважно фіксував етнографічні реалії Слобожанщини, феномен корчми постав не як романтичний осередок народної стихії, а як соціальна виразка капіталізуючогося села. Твір виник на ґрунті глибоких спостережень поета над руйнацією традиційного хліборобського устрою та моральним занепадом селянства під впливом споювання громади шинкарями.
Форма
Поезія написана чотиристопним хореєм із переважно пірихієвими варіаціями та чергуванням чоловічих і жіночих клаузул, що створює монотонний, нав'язливо-гіпнотичний ритм, подібний до погойдування шинкової вивіски.
Текст оформлений у суцільну астрофічну структуру із суміжним (парним) римуванням (AABB), що увиразнює речитативно-оповідний колорит, споріднений із жанром народної співанки-хроніки або повчального вірша-перестороги.
Як читати
Центральним художнім образом поезії є підвішена пляшка над вікном, що постає зловісним квазіживим механізмом спокуси. Метафоричне «кивання» пляшки уособлює приречену фатальність: простий рух вітру трансформується у внутрішній імпульс затьмарення селянського розуму («пляшка візьме та й кивне... не здуріла голова»). Вторинний ключовий образ — ненаситна шинкова бочка («і без верху, і без дна»), що набуває рис міфологічного всепоглинаючого хаосу.
Драматизм розгортається через прийом градації та розлогого каталогу втрат, де у вир алкогольного забуття летить усе життя селянина: чесна праця, дитяча доля, збіжжя, реманент, здоров'я та родинний спокій. Контраст між тихою привабливістю куточка «коло мосту на шпилі» та безоднею моральної і матеріальної катастрофи виводить побутовий сюжет на рівень глибокої екзистенційної драми безсилля людини перед соціальним мороком.
Теми: соціальна лихоманка · селянський побут · трагедія пияцтва · пореформене село · моральна пересторога